Іван Бліндар – український актор театру та кіно. На його рахунку вже понад 30 ролей у виставах та 5 – у фільмах. В стрічці «Я, Побєда і Берлін» зіграв головну роль – Кузьми Скрябіна. Від початку повномасштабного вторгнення допомагає внутрішньо переміщеним особам та захисникам.
Іван Бліндар став героєм програми телерадіокомпанії «РАІ» «Історії Незламних». Актор розповів про перші дні повномасштабного вторгнення, волонтерську діяльність, роль театру в період російської агресії, а також – власні відчуття щодо ситуації в країні.
ЖИТТЯ «ДО»
Іван Бліндар згадує останні дні перед повномасштабним вторгнення, а також перші думки про ситуацію в країні 24 лютого.
«Премʼєра фільму «Я, Побєда і Берлін» мала відбутися 17 березня. 22 лютого я був у Києві, де презентували трейлер кінострічки. 23 лютого повернувся до Івано-Франківська та пішов відпочивати з друзями. 4 година ранку. Чую літаки. Я за секунду зрозумів, що відкрию «Facebook» і там буде писати, що розпочалась війна. Я розбудив батьків, одразу взяв “тривожний рюкзак” і пішов до театру. Близько півтора місяця я жив в театрі».
«Це ніби перед премʼєрою, коли ти дуже сильно хвилюєшся перед виходом на сцену. Але коли вже почалась вистава, то хвилювання є, але тебе воно веде, несе, штовхає».
ВОЛОНТЕРСТВО
Після початку повномасштабного вторгнення Іван Бліндар, який згрупувався з колегами в театрі, почав займатися волонтерською діяльністю.
«На початку все було дуже стихійно, сильний хаос був. Ми в театрі почали займатися гуманітарною допомогою. Люди привозили те, що потрібно, а до нас зверталися як до пункту (допомоги. ред). Люди приносили одяг, їжу. Дальше пішло те, що більше потрібно військовим. У нас була велика команда – кожен приходив і допомагав. Зробили на камерній сцені пункт прийому та пункт видачі. Ми поселяли людей в театрі, надавали психологічну допомогу».
«Я пишався і пишаюсь тим, що я українець. Мені дуже приємно було, що я народився саме в цей час. Так, війна це дуже страшно, але це історичний момент. Я тішуся, що знаю людей, які допомагають і боронять нашу державу».
Дальше актор не покинув волонтерської діяльності, проте спрямував свою увагу на допомогу військовим.
«Я зайнявся більше амуніцією. Мій знайомий попросив мене допомагати, розгружати, знаходити людей, яким це потрібно. Там було багато одягу, взуття, ліхтарі, акумулятори, батарейки, спальні мішки».
ДРАМТЕАТР І ВІЙНА
Актор розповідає, що кожен актор в театрі долучається до допомоги захисникам.
«Зараз ми зрозуміли, що найкраще для нас завдання – це грати вистави, просити чи навіть змушувати донатити. Ми збираємо гроші з кожної вистави і відправляємо їх на певні запити».
В театрі облаштували велике бомбосховище, яке тепер служить і сценою для театральних постановок. Першою там був показ вистави «Енеїда».
«Ми думали чи доцільний театр в умовах війни – ти дивишся на військових, на рятувальників. В голові появлялися думки: «Чим ти взагалі займаєшся?». Я гадав, що це недоцільна робота, було багато думок, що потрібно перекваліфікуватися, робити щось інше».
Але дальше Іван Бліндар зрозумів, шо театр – це потрібна річ.
«Фізичне здоровʼя – це дуже добре, але ментальне здоровʼя – невідʼємний елемент нашого організму».
Тоді почалися позитивні відгуки і прохання від глядачів. Відвідуваність театру зростала, місць не було.
«Почалася повноцінна робота в театрі, ми робили нові постановки. Ми зрозуміли, що це дуже важливо, і на цьому можна роботи хороші збори. Це рупор на міжнародній театральній сфері. Нам потрібно дуже багато вкладати сил, енергії, і робити все можливе, щоб нас чули, бачили, треба кричати про це. Адже ми можемо транслювати ці жахи. Це наша сфера діяльності».
«Ми зрозуміли наше місце у цьому вирі протистоянь».
