Початок творчості, студентські роки, перша книжка, «Революція на граніті». А також – освіта, кіно, нагороди, газета «Четвер», «Станіславський феномен» – життя письменника та журналіста Тараса Прохаська.
Освіта
Тарас Богданович Прохасько народився 16 травня 1968 року в Івано-Франківську. Закінчив біологічний університет, тобто за фахом письменник – біолог-ботанік, без філологічної чи журналістської освіти. Тарас Прохасько розповів, що ще в 12 років мріяв бути письменником, починав писати вірші, але ніколи не думав, що це може бути як основна діяльність, а не хобі.
«Ще в дитячі роки я виграв конкурс, через перемогу в якому мав право вступати без іспитів на філологію або на журналістику, але то були радянські часи і я знав, що не хочу бути радянським письменником. Філологічна освіта може помогти, але вона не є вирішальною, щоб бути письменником чи автором. Я завжди вважав, що для письменника дуже важливо мати фундаментальну освіту, якусь комплексну – то може бути фізика, математика, біологія чи філософія», – зізнається письменник.
Журнал «Четвер»
У Тараса Прохаська був довгий шлях пошуку себе, він працював у різних сферах: лаборантом в Івано-Франківському інституті карпатського лісівництва, потім був учителем, сторожем, та навіть – барменом.
Також Прохасько, звісно, працював журналістом у виданні «Галицький кореспондент», ведучим на радіо «Вежа», співпрацював з львівськими газетами «Експрес» та «Поступ». Але найулюбленішим його журналом був перший незалежний та вільний журнал «Четвер», заснований Юрієм Іздриком, з яким письменник і тепер підтримує дружні стосунки. Журнал започаткували в 1989 році, а перший випуск появився на світ в 1990 році.
«Цей журнал був спочатку незаконним, нелегальним, «самвидав», тодішніми поняттями – це був справжній андеграунд», – згадує ті часи Тарас Прохасько.
Він був помічником, членом тієї редакції і колективу. Вийшло 6-7 номерів, потім Юрій Іздрик поїхав до Львова і журнал вже почали видавати більш пристойно, під назвою «Дзиґа». Тоді Прохасько вже там не працював.
«Революція на граніті»
Під час студентських років молодий Тарас Прохасько брав участь у мітингу студентів під назвою «Революція на граніті». Цей протест проти влади відбувався у Києві в 1990 році.
«Це називається «Революція на граніті», як її тепер назвали. Тоді про революцію ніхто не думав, я повернувся з армії, починалися студентські рухи та братства, я був учасником і загальних і міських акцій, мітингів, тому я опинився і там також. Закінчилося це дуже вдало, найголовніше, що це був страшно крутий, суспільний феномен, «перформанс», були цілі натовпи людей, це було страшно важливо і пропагандистсько»,– розповів письменник про революцію студентів в 90-их роках.
Короткометражні фільми
Не можна не згадати про його стосунок до короткометражного фільму «Квіти святого Франциска», та двохвилинного фільму «Втеча в Єгипет», який отримав гран-прі на міжнародному фестивалі відео-арту. В обох кінострічках письменник знявся в головній ролі.
«Раптом став поетом»
У квітні 2010 року письменник вперше побував у США, де в нього відбулися літературні вечори. Автор працював у газеті «Експрес», публікувався до газети «Телекритика», а тоді перейшов до газети «Галицький кореспондент» у Івано-Франківську.
«Коли я вернувся з армії, то раптом став поетом – почав писати вірші, оскільки обертався у природничих науках – серед хлопців і дівчат з природничих факультетів, не філологічних і журналістських, то я був страшенно успішний, бо всі ті фізики, біологи, геологи не знали, яка є поезія окрім шкільної і вважали, що я нарешті перший нормальний поет. Я збирав матеріал на якийсь роман, дуже хотів його написати , але згодом зрозумів, що через свою непосидючість це буде даватися важко. А був я дуже непосидючим, коли мені потрібно було писати дипломну роботу від 20 до 60 сторінок – я її писав і писав, бо не вмів і тепер не вмію довго писати. І тоді я зрозумів, що роман не напишу, тому вирішив написати такий міні-роман. Він був написаний в 1993 році і опублікований в газеті «Четвер». Потім написав за наступний рік ще 3 такі оповідання і вони також мали успіх. Тоді зі мною сталася така річ – мене опублікували в журналі «Сучасність», а на той час це було дуже важливим, і я відразу став рівноправним письменником того часу, незважаючи на вік і на мінімальний доробок, мене всі прийняли та визнали, що то не зле написано», – поділився письменник.
Конкурс «Смолоскип»
А дальше Тарас Прохасько на деякий час перестав писати і пішов працювати барменом. Автор розповів, що тоді перестав писати на довгий час:
«А потім, в 1997 році, один мій друг і колєґа сказав, що є такий конкурс як «Смолоскип». Сказав, що я ще маю один рік, бо брати участь можна до 30 років. Я відіслав матеріал і переміг в прозі. А умовами перемоги було те, що впродовж року мали видати твою книжку. Ось так з‘явилась на світ книга, яку я чомусь назвав «Інші дні Анни». Насправді, не знаю чому, напевне тому, що хотів назвати якось так, щоб не було нічого спільного з тим, що я пишу. І з того часу почалося моє таке життя письменника».
Улюблена книга
Письменник розповів, що улюбленою серед своїх книг є «Інші дні Анни».
«Я би сказав, що улюбленою книгою є «Непрості», бо то мій єдиний роман, але «Інші дні Анни» я дуже ціную, то дуже близько мені», – поділився Прохасько.
Літературна премія
Тарас Прохасько – автор багатьох відомих на весь світ і перекладених багатьма мовами книг. Він отримав безліч нагород, наприклад премію «Книга 2019 року за версією BBC”, за книгу «Так, але.»
«Коли я виграв премію найкращої книжки року за версією BBC, то, звісно, був дуже задоволений, хоча мені вже того не було потрібно, вже на той час мені це якоїсь сильної репутації не добавило. Хоча, можливо, є люди які звертають увагу на такі титули. Але мені було радісно. Так само мені було радісно, що я став першим лауреатом премії Конрада», – розповів Тарас Прохасько.
Літературна премія імені Джозефа Конрада-Коженьовського – це літературна премія, заснована у 2007 році Польським інститутом у Києві. Тобто першим, хто здобув перемогу, отримав грошову нагороду та можливість піврічного стажування у Польщі у рамках стипендіальної програми Міністра культури і національної спадщини Республіки Польща «GAUDE POLONIA», був саме Тарас Прохасько.
«Станіславський феномен»
«Станіславський феномен». Це група українських письменників, що визначали себе відповідно до назви свого міста, так як Івано-Франківськ до 1962 року називався Станиславів.
«Франківськ на той час був природньо-українським містом, одним з небагатьох. Тут ця мова була органічною, а для літератури важливе перебування у живій мові. Тут була збережена історична памʼять. Ми всі були міськими, в той час в Україні міської прози було мало. Ми були непідцензурні, почали писати так як хотіли, страшенно важливою річчю є те, що зʼявився оцей «Четвер» – абсолютно незалежний, літературно-мистецький, без політики і контролю. Ми писали для таких як ми. А ще, як виявилося, з нами був геній – Юрій Андрухович. То є унікальний, талановитий письменник. Це все було неформальне, без організацій, спілок, ми просто жили цілими днями разом, письменники, художники, музиканти, люди прилучалися і відлучалися, це було ціле середовище – і наші діти і наші жінки», – згадує есеїст.
Також письменник повідомив, що тепер так само продовжує тримати звʼязок у спілкуванні з Юрієм Андруховичем. Тоді, за словами Тараса Прохаська прорвався інформаційно-культурний кордон, залізна завіса. Тоді було неймовірне відчуття того, що світ, справді, є відкритим.
«Ніхто в той час не заробляв на літературі чи мистецтві, це не було для того, щоб заробити чи вижити, тепер молодь налаштована на інше, тепер є багато літературних кружків, організацій – набагато більше всього, це сприймається як робота, в якій має бути успіх і результат. Тоді це сприймалося по іншому»,- закінчує автор.
Яна Лазорик
