Історія робиться поіменно

Ті, хто місив людей на майдані, мають імена. У більшості, мабуть, сім’ї. Не сумніваюся, що вони люблять своїх дружин і діточок, а найближчими вихідними, коли вони в них, звісно, настануть, підуть із сім’єю в парк відпочинку, де будуть витрачати 500 доларів, які їм нібито заплатили за побиття, на дозвілля себе і своїх дітей. Відомо, що нацисти, знищуючи людей, поверталися після служби додому і були гарними батьками, люблячими чоловіками. З енкаведистами теж усе так само.

Тепер прізвища тих, хто бив людей, відомі, і це вкрай важливо. Гласність – ворог і смерть будь-якої неправдивої затії. Фотографії цих людей – у вільному доступі в мережі, як і сценки їхнього позаслужбового життя, включно з домашніми адресами і телефонами. І тут варто негайно зупинитися.

Далі мусить працювати правова / судова система. Якщо не працює, її необхідно до цього змусити. Бо є ще ті, хто віддавав накази. І ті, хто віддавав накази тим, хто віддавали накази. І ті, хто чинив провокації, про які, здається, було заздалегідь домовлено з владою. Якщо не будуть покарані вони, все повториться.

Не секрет, що радикальні організації куруються державою, її спеціальними службами. Якщо їх не курують спеціальні служби своєї держави, тоді якоїсь іншої. Дуже часто їх курують не в той бік, докуровуючись до громадянського протистояння, до чого ми, на щастя, не дійшли і, сподіваюся, нам вистачить мудрості і відваги цього уникнути. Радикали ніколи не мають широкої підтримки, але часто завдають непоправної шкоди.

Нагадаю, що протест пократнився не в прагненні до ЄС, з якого почався, а в несприйнятті насильства, яке застосувала держава до своїх громадян і в незгоді з тим, що раптом людина приймає одноосібне рішення, розписуюючись за суспільство. Навіть якщо ця людина – президент. Тепер опір чинить уся спільнота – її україномовна і російськомовна частини, з такою історією і з інакшою, вкотре зводячи нанівець старий, як світ, принцип, «поділяй і володарюй». Нас, що теж маємо імена, історії, уподобання, об’єднують спільні біди і спільне прагнення до заможного життя, справедливості, поваги до прав людини.

Не людина має бути підконтрольна державі (ця тривожна тенденція характерна для сучасного світу загалом), а держава – суспільству, на службі в якого повинна перебувати.