25 березня вшановують пам’ять В’ячеслава Чорновола, який загинув 1999 року в автокатастрофі. Ініціатор проголошення Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 року та Акту проголошення Незалежності України 24 серпня 1991 року. Разом з іншими діячами започаткував в Україні національно-визвольний рух шістдесятників та дисидентів.
В’ячеслав Максимович Чорновіл – український політик, громадський діяч, публіцист, літературний критик, журналіст, народний депутат України, кандидат у Президенти України, діяч руху опору проти русифікації та національної дискримінації українського народу.
«Україна починається з тебе».
«Немає страшнішої кари за муки нечистого сумління, бо немає вищого судді за правду».
«Коли нам кажуть, що російський народ у цьому не винен, я згоден, але не зовсім. Він був вимушеним носієм цієї імперської ідеї. Йому вносили це в гени».
«Настав час вибору: або єдність і перемога та шлях до світла, або поразка, ганьба і знову довга дорога до волі».
«Не дай Боже налити молоде вино нашої державності в діряві міхи старої системи».
Дитинство та освіта
Народився 24 грудня 1937 року в селі Єрки Катеринопільського району, тоді Київської області в сім’ї вчителів.
Батько – Максим Йосипович – походив з давнього козацького роду Чорноволів.
Мати – Акулина Харитонівна Терещенко – належала до одного з відгалужень славного роду цукрозаводчиків і меценатів Терещенків.
У радянські часи родина Чорновола зазнала переслідувань від комуністичного тоталітарного режиму.
1955 року закінчив Вільхівецьку середню школу із золотою медаллю і того ж року вступив до Київського державного університету імені Тараса Шевченка на філологічний факультет, а з 2-го курсу перевівся на факультет журналістики.
З липня 1960 до травня 1963 року В’ячеслав Чорновіл працював на Львівській студії телебачення спочатку редактором, потім – старшим редактором передач для молоді.
Почав виступати як літературний критик. У травні 1963 року переїхав до Києва, щоб продовжити наукову роботу з історії української літератури.
Діяльність (арешти та мітинги)
В’ячеслав Чорновіл – провідник українського національно-демократичного визвольного руху кінця 80-х -90-х років;
4 вересня 1965 року виступив разом з Іваном Дзюбою та Василем Стусом у кінотеатрі «Україна» на прем’єрі фільму Параджанова «Тіні забутих предків» з протестом проти арештів української інтелігенції. Після виступу його звільняють з роботи, викликають на допити, проводять обшуки.
За свої книжки Чорновіл став лауреатом премії для найкращих журналістів світу, що боронять права людини; а від Радянського Союзу отримав нове тюремне ув’язнення.
1970 року Чорновіл у Львові починає випуск підпільного журналу «Український вісник», в якому друкує матеріали самвидаву, хроніку українського національного спротиву. Він – його організатор, редактор і видавець.
22 травня 1979 року Чорновіл став членом Української Гельсінської групи(об’єднання діячів українського правозахисного руху).
У квітні 1980 року заарештований на засланні за сфабрикованим звинуваченням. Тримав 120-денне голодування протесту. Був засуджений на п’ять років позбавлення волі, але 1983 року був звільнений.
Наприкінці червня 1988 року стає ініціатором та ідейним натхненником створення Української Гельсінської спілки – першої в Україні опозиційної до радянської влади політичної партії.
Весною 1990 року В’ячеслав Чорновіл переміг на виборах до Верховної Ради й Львівської облради. Опісля – обрання головою обласної ради.
29 березня 1998 року втретє обраний депутатом Верховної Ради.
Кандидат у Президенти
1991 року В’ячеслав Чорновіл був кандидатом у Президенти України (2 місце, 7 420 727 голосів або 23,27 %). Кандидатуру В’ячеслава Чорновола більшістю підтримали лише 3 області Галичини: 75,86 % на Львівщині, 67,1 % на Франківщині та 57,45 % на Тернопільщині. Чималу підтримку також отримав на Буковині та Волині.
Серед шести кандидатів майже 62% набрав Кравчук, а Чорновіл набрав трохи більше 23%.
Нагороди
- Надано звання Герой України з відзначенням орденом Держави (2000) (посмертно) – за визначний особистий внесок у національне відродження України, послідовне відстоювання ідеї побудови незалежної Української держави, активну громадську і політичну діяльність,
- кавалер ордена князя Ярослава Мудрого V ступеня,
- лауреат Міжнародної журналістської премії імені Ніколаса Томаліна (1975) та Національної премії імені Тараса Шевченка (1997).
Увічнення пам’яті
- Вулиці, названі на честь В’ячеслава Чорновола є близько в 30 містах України.
- У 2003 році засновано премію його імені за найкращу публіцистичну роботу в галузі журналістики, присуджується щороку з 2004 року.
- Засновано Музей-садиба Героя України В.М. Чорновола, у селі Вільхівець, Звенигородського району Черкаської области.
- Відкрито кабінет-музей В’ячеслава Чорновола, існує Фонд В’ячеслава Чорновола, з якими співпрацює сестра Валентина Чорновіл, філолог, яка упорядковує братову спадщину. Частину експонатів пам’яті В’ячеслава Чорновола представлено у Музеї шістдесятництва.
- 29 грудня 2020 року 76-му окремому полку зв’язку радіотехнічного забезпечення Повітряних сил ЗСУ присвоєно почесне найменування «імені В’ячеслава Чорновола»
Смерть та похорон
В’ячеслав Чорновіл загинув у автомобільній аварії. Автомобіль Чорновола врізався в «КамАЗ» з причепом, який розвертався посеред шосе. В’ячеслав Чорновіл і його водій Євген Павлов загинули на місці, прессекретар лідера НРУ Дмитро Понамарчук був госпіталізований з важкими травмами. Існує багато версій щодо смерті політика. Соратники В’ячеслава Чорновола та його син Тарас Чорновіл вважають його загибель політичним убивством напередодні майбутніх президентських виборів.
У процесії похорону взяли участь 150-250 тисяч людей. Це був наймасовіший похорон в Україні, який рухався до пам’ятника Тарасові Шевченкові, і вже звідти на Байкове кладовище. За труною йшла жалобна процесія протяжністю до півтора кілометра. На територію кладовища потрапило обмежене коло осіб, де й відбулося останнє прощання.
Похований у Києві на Байковому кладовищі на центральній алеї.