Микола Віталійович Лисенко – український композитор, піаніст, диригент, педагог, збирач пісенного фольклору, громадський діяч. 2024 року відзначають 182-річницю з дня народження, а називають його батьком української класичної музики. Життя, творчість та пам’ять.
Обставини української дійсності були такими, що не дозволяли Лисенку обмежитись лише артистичною діяльністю. Проте все ж головним своїм покликанням вважав композиторську діяльність. Писав твори у різних жанрах: оперному, хоровому, вокальному, інструментальному, а обробці української народної пісні надавав величезного значення. Започаткувавши свідомий національний напрям в українській музиці, Микола Лисенко ще за життя заслужив собі звання «батько української музики».
«Хто починає розуміти музику, той зрозуміє й людську душу».
«Ритм є душа мотиву».
«Будуть космічні кораблі – будемо купувати їх, але це через 100 років».
Дитинство
Микола Лисенко народився 22 березня 1842 року в селі Гриньки Кременчуцького повіту Полтавської губернії (нині Кременчуцький район Полтавської області). Походив з козацько-старшинського роду Лисенків.
Його батько дворянин Віталій Романович Лисенко був високоосвіченою людиною, удома розмовляв українською. Мати, Ольга Єреміївна, походила з полтавського поміщицького роду Луценків та з козацького роду Булюбашів. Освіту здобула у інституті шляхетних дівчат, розмовляла майже винятково французькою і примушувала до цього всіх членів родини.
Уже в п’ять років мати Миколи побачила хист хлопчика до музики і розпочала опікуватись його навчанням. Сама чудово грала на роялі, відчула музичність сина і дала йому перші уроки.
В підлітковому віці швидко став популярним у місті піаністом, якого запрошували на вечори і бали, де він виконував фортепіанні сонати Моцарта, Бетховена, вальси Шопена, імпровізував на теми українських народних пісень.
Освіта
1855 року почав здобувати освіту у привілейованому навчальному закладі. Закінчивши гімназію, вступив на природничий факультет Харківського університету. Але в 1860 році через матеріальні труднощі родина Лисенків переїхала до Києва, і Микола разом із троюрідним братом Михайлом Старицьким перевівся до Київського університету. У 1865–1867 роках, одразу після закінчення Київського університету, працював у Таращі на посаді мирового посередника.
Серед українського студентства університету панувала атмосфера патріотизму, і це сприяло формуванню Лисенка як громадського діяча. Разом з іншими родичами та друзями Михайлом Драгомановим, Михайлом Старицьким, Петром Косачем він належав до «Київської Громади», працював у кількох гуртках, пов’язаних з етнографічною діяльністю, заснував і провадив студентський хор, організовував концерти.
1869 року завершив навчання у консерваторії, пройшовши 4-річний курс навчання усього за два роки.
«Пан Лисенко, при своїй зразковій старанності й чудовому таланті, досяг блискучих успіхів і є піаністом, віртуозна техніка й характерне, піднесене та духовно наснажене, виконання якого значно виходять за межі того, що звичайно вимагається від учнів»,- сказано в характеристиці, доданій до випускного свідоцтва про закінчення консерваторії.
Творчість
Миколу Лисенка вважають засновником української національної музики. Суттєву роль у цьому відіграла як його композиторська, так і етнографічна діяльність. Він створив понад 600 обробок українських народних пісень, аранжування для хору.
У композиторській спадщині Лисенка важливе місце займають твори на тексти Тараса Шевченка. Музика до «Кобзаря», «Радуйся, ниво неполитая», «Б’ють пороги», «Гайдамаки», «Іван Гус» тощо.
Лисенко – автор опер «Різдвяна ніч» (1874), «Утоплена» (1885), «Наталка Полтавка» (1889), «Тарас Бульба» (1890), «Енеїда» (1910), дитячих опер «Коза-дереза» (1880), «Пан Коцький» (1891), «Зима і Весна» (1892), оперети «Чорноморці», які стали основою українського національного оперного мистецтва.
Попри політику царського уряду, спрямовану на знищення української мовної самосвідомості, що простягалася й на музичну сферу (зокрема Емський указ 1876 року забороняв також і друкування українською мовою текстів до нот), Микола Лисенко займав однозначну й непохитну позицію щодо статусу українського слова в музичній творчості.
Доказом принципового ставлення митця до українських текстів є те, що в своїх численних хорах і солоспівах, написаних на слова різних поетів, він звертався переважно до українських авторів (Іван Франко, Леся Українка, Олександр Олесь, Олександр Кониський тощо), а коли брав за основу вірші інших – наприклад, Г. Гейне чи А. Міцкевича, то завжди в перекладах, здійснених Михайлом Старицьким, Лесею Українкою, Максимом Славинським, Людмилою Старицькою-Черняхівською й іншими.
Подружнє життя
Влітку 1868 року одружився з Ольгою О’Коннор, яку він узяв з собою до Лейпцига. Вона студіювала вокал і була першою виконавицею ролі Оксани в першій вітчизняній опері «Різдвяна ніч» та багатьох солоспівів Миколи Лисенка. Давала уроки фортепіано Лесі Українці, відкрила власну музичну школу для дітей.
Але подружжя не могло мати дітей, тому по 12 роках спільного життя вони розійшлися, але офіційно розлучитися не могли.
У 1878 році Лисенко обійняв посаду педагога з фортепіано в інституті шляхетних дівчат. Тоді композитор познайомився з Ольгою Липською, яка народила йому п’ятьох дітей. Після народження п’ятої дитини, сина Тараса, Ольга Липська померла. Після її смерті 1900 року діти Лисенка були записані на офіційну дружину, Ольгу О’Коннор.
Микола Лисенко присвятив своїй законній дружині одинадцять мелодій, а цивільній жодної.
1906 року 64-річний композитор зустрів останнє кохання – Інну Андріанопольську. Вона була його ученицею в Київському інституті шляхетних дівчат. Їй було 17 років.
Інна Андріанопольська
Діяльність
28 грудня 1867 року в Празі відбувся успішний концерт Лисенка, де він виконав багато українських пісень у власних фортепіанних аранжуваннях.
З 1869 року жив у Києві, де працював учителем гри на фортепіано, а 1904 року відкрив власну Музично-драматичну школу. Це перша в Україні національна музична школа, відкрита у 1904 році в Києві завдяки коштам, зібраним громадою з нагоди ювілею композитора. Вона працювала у програмному режимі вищих мистецьких навчальних закладів.
Був у центрі музичного і національно-культурного життя Києва – виступав з концертами як піаніст, організовував хори, концертував з ними у Києві і по всій Україні. Грошовий збір від концертів йшов на громадські потреби, зокрема, на користь 183 студентів Київського університету, відданих у солдати за участь в антиурядовій демонстрації 1901 року.
Брав участь у «Філармонічному товаристві любителів музики і співу», «Гуртку любителів музики і співу», «Гуртку любителів музики»
1908 року він став засновником та головою ради правління «Українського Клубу», де об’єднав видатних діячів української науки, культури та мистецтва.
Смерть
Лисенка переслідував царський уряд, 1907 року його на деякий час заарештували. Помер 6 листопада 1912 року в Києві раптово від серцевого нападу, поховали його на Байковому кладовищі. Його похорон перетворився на могутню патріотичну демонстрацію українців. Протягом п’яти днів у церквах щодня правилися панахиди, а провести улюбленого композитора прийшли тисячі киян. Очолював процесію хор, який виконував твори Лисенка.
Пам’ять
- Пам’ятник Миколі Лисенку в Києві – монумент, присвячений українському композитору, на Театральній площі поряд з Національною оперою України імені Тараса Шевченка. Встановлений у 1965 році. Автори монумента – скульптор Олександр Ковальов та архітектор Василь Гнєздилов.
- Іменем Миколи Лисенка назвали провідні мистецькі установи України, такі як Львівська національна музична академія, Харківський академічний оперний театр, Колонний зал Національної філармонії, Київська спеціалізована музична школа, Полтавське державне музичне училище.
- У 1992 Укрпошта випустила поштову марку і художній маркований конверт з оригінальною маркою, присвячені 150-річчю від дня народження Миколи Лисенка.
- Українським музикантам щорічно присуджують Премію імені Миколи Лисенка. Періодично в Києві проводять Міжнародний музичний конкурс імені Миколи Лисенка.
- Іменем Лисенка назвали вулиці у Києві, Львові та у місті Кам’янське.
- ювілейна монета номіналом 2 гривні, випущена Національним банком України. Присвячена 160-річчю з дня народження видатного українського композитора.
