Андрій Винничук, Олександр Алексашкін та Віталій Слезюк – захисники, які віддали життя за Україну. Їм встановили анотаційні дошки на фасаді вищого художнього професійного училища №3, де навчалися герої.
34-річний Віталій Слезюк влітку 2022 року поповнив ряди ЗСУ. Його шлях почався із навчання військових у Великобританії. Там отримав позивний «Ніндзя» за спритність та влучну стрільбу. Загинув 12 липня 2023 року під час виконання бойового завдання у Луганській області.
«Це його було рішення з самого початку. Просто ми його трошки стримували, але він все-рівно сказав, що це мій обов’язок. Так як мій брат хворий, мій обов’язок – піти і захищати Україну і свою сім’ю, батьків, дружину і дитину. Мені дуже серце болить за ним. Золота моя була дитина. І я горджуся своїм сином», – каже мати загиблого Героя Віталія Слезюка Оксана Слезюк.
Найкращий чоловік та батько – так про Андрія Винничука кажуть рідні – доньки Ганна та Вікторія і дружина Галина. Чоловік ще в середині 90-тих ніс службу в українській армії.
«Він ніколи не жалівся, що йому щось погано. Він завжди казав, що йому все добре. Я казала: «Андрію, може б ти залишив вже, ти багато відслужив. Він 10 років відслужив і загинув. А казав, що не може залишити своїх хлопців, бо хто як не я? Він боявся, що прийдуть сюди росіяни, казав, що краще там буде воювати, аніж вони прийдуть сюди», – розповідає дружина загиблого Героя Андрія Винничука Галина Винничук.
Олександр Алексашкін на захист країни став ще у 2014-му. Через 3 роки служби в ЗСУ воїн вступив до Національної академії Сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного у Львові. Здобувши звання лейтенанта, обороняв Україну у складі 14-ї окремої механізованої бригади. Брав участь у бойових діях в Житомирській, Миколаївській, Херсонській, Донецькій, Луганській та Харківській областях.
«Саша як ішов вперше в 14-му, казав: «Мамо, ну хто, як не я?» – і пішов. А тепер це вже була його робота. Він був людиною з усмішкою. Був чесним, справедливим, всім допомагав. Ніколи нікому не відмовляв у допомозі, нікому», – каже мати загиблого Героя Олександра Алексашкіна Іванна Заморська.
Захисники не народилися у Івано-Франківську, однак навчалися та жили тут у свої студентські роки. Голова громади Руслан Марцінків зазначає. ми пам’ятаємо та вшановуємо кожного воїна, який поклав своє життя за мирне майбутнє.
«Для нас всі іванофранківці, якщо вони навчалися, проживали, були в гуртожитку, ми вшануємо всіх Героїв, тому що для нас вони Герої, незалежно, де вони проживали. Ми вшановуємо пам’ять. Багато хлопців, які родом не з Франківська, поховані у Франківську. Якщо мова іде навіть про тих хлопців, які з окупованих територій. Ми докладемо максимум зусиль, щоби наших Героїв гідно вшанувати, щоби пам’ять зберегти. У різних навчальних закладах, будинках, де вони мешкали. Навіть в Центрі патріотичного виховання імені Степана Бандери. Якщо так сталося, що не проживали довший час, чи наприклад в школі тут не навчалися, ми сьогодні стараємося максимально вшанувати пам’ять», – каже голова Івано-Франківської громади Руслан Марцінків.
