– Ну а от зараз зовсім не смішно. Сьогодні мав дорогу. Іду вдягнутий у військову форму. Зупиняють мене четверо молодиків цілком призовного віку. Просять підвезти до обласного центру. Беру. Та за хвилину мене вже просять провести до центра міста…
– Ну кажу,- я до військкомату. Якраз треба ще чотирьох призовників…
В машині хвилина мовчання…
– Мужик ти чьо, оце зара серьйозно…. – витиснув той що сидів біля мене
– Ага, – відповів я. – що не бачиш форму?
Наступноі миті я вже гальмував бо ті що сиділи на задньому сидінні на повному ходу почали відкривати дверцята…
Решту дорогу я слухав істерію на ” кшталт а хто будей моіх дітей – калік годувати поки я війні буду…” можна подумати що окупаціна влада буде його дітей краще годувати…! Ну загалом доіжджаємо до міста і я кажу
– Ну ладно з військкоматом вже пізно бо мобілізація скінчилась… А от в прокуратуру вас відвезу… (Просто якраз іхав в прокуратуру щоб вточнити інфу у військового прокурора.. Але ж горе попутники того не знали…)
Знову хвилина мовчання
– Ну нє чувак ну ти реально гониш… – видушив таки один..
Але яким шоком було для них коли ми дійсно віхали до подвіря військовоі прокуратури. І як назло для цих “патріотів” вийшов один з слідчих на перекур…
– Степанич приймай я тобі ухильників привіз! Самі зізнались.. – сказав я виходячи з машини.
Степанич, до речі прикол зрозумів…
– Оооо супер! Ще чотири провадження!! Те що треба!
– Мужики а може тойво домовимось… – почулось блеяння з машини…
– Ну домовитись не вийде бо ви влипли.. А от 15 хвилин фори я вам даю потім по вашим слідам патруль з собакою пускаємо… Не втікли.. Я не винен.. – відповів степанич.
Як же ж ми сміялись коли четверо молодих здорових хлопів дерли штани перелазячи через паркан і швидко тікаючи вуличками пробували петляти….
