Андрій Соломка – журналіст, теле- та радіоведучий, військовослужбовець 38-ої окремої бригади морської піхоти. Свій шлях у медіа почав з телерадіокомпанії РАІ. Нині – працює на одному зі столичних телеканалів. Від початку повномасштабного вторгнення висвітлював злочини росії, готував репортажі з деокупованих територій та лінії фронту. У квітні 2024 року приєднався до лав Збройних сил України.
«Моя психологиня була проти того, щоб я долучався до лав Збройних сил України. Вона казала, що це пасивне самогубство. Але я не погоджувався».
«Треба навчитися відпускати цивільне життя і розуміти, що ти військовий».
«Відвикаєш від людей. Там тебе оточують тільки твої побратими і посестри. А коли в Києві проїхався в метро, то було дуже некомфортно. Доведеться після перемоги ще деякий час звикати».
ЖИТТЯ ДО
Андрій Соломка розповідає про свій шлях у сфері журналістики та під час повномасштабного вторгнення.
«До повномасштабної війни я працював у сфері журналістики. Починав з Івано-Франківська, тут – на телеканалі «РАІ». У травні 2021 року переїхав до Києва, там працював журналістом телеканалу «Прямий». Коли почалось повномасштабне вторгнення, то продовжив роботу на телебаченні, трохи ще працював на радіо. Тепер ми розуміємо, наскільки тоді життя було чудовим».
Військовослужбовець пригадує безтурботний час до російсько-української війни – робота та навчання в одному із вищих навчальних закладів міста.
«Курсова робота, дипломна робота. Або думка про те, яку тему підібрати до вечірнього випуску новин. Тепер були б ці проблеми, насправді».
РОБОТА ПІД ЧАС ВІЙНИ
«Близько року під час повномасштабного вторгнення я працював майже без вихідних. Мені навіть не хотілося, я ніби відчував, що відпочивати – це неправильно, доки інші воюють, захищають, волонтерять. Потім я зрозумів, що варто робити паузу, мені, зрештою, вдалося нормалізувати графік.
І тоді, розповідає Андрій Соломка, почав серйозно замислюватися над тим, щоб долучитися до лав Збройних сил України.
«Коли ти маєш змогу зустрічатися з військовими, поспілкуватися з ними, дізнатися про реальну ситуацію, то розумієш всю силу російської пропаганди. їхня пропаганда – це про те, що якщо ти обираєш шлях військовослужбовця, то це кінець. Росія вкидає дуже багато в наш інформаційний простір таких пропагандистських відео і фейкових текстових повідомлень, це все треба вміти фільтрувати. А коли спілкуєшся безпосередньо з військовими, то розумієш, що врятуватися можливо, навіть більше – ти змушений адаптуватися до тих умов та вижити».
Коли журналіст спілкувався з військовослужбовцями, то прагнув розповісти їхні історії всьому світу. Каже, що пообіцяв своїм друзям із навчального центру, що після війни розкаже про їхній цікавий досвід.
«Розповідати історії про військовослужбовців – це дуже важлива та цінна місія, але хотілося і творити якісь власні історії».
НЕЗЛАМНІСТЬ
Андрій Соломка розповідає, що почав помічати та цінувати дрібні радості життя – випити кави із друзями, прогуляти по вечірньому Києву, зателефонувати батькам та дізнатися, що вони в безпеці.
А ще ділиться досвідом роботи з психологом.
«На жаль, в нашому суспільстві досі існує осудлива думка щодо психологів. Я вважаю, що це дуже цінний досвід, вона допомогла мені підготуватися морально до роботи у війську. За час терапії моє самопочуття прийшло в норму. Звертайтеся за підтримкою, інколи важко самому впоратися.
МОБІЛІЗАЦІЯ
«Перші думки виринали ще на початку повномасштабного вторгнення. Багато моїх друзів, колег та родичів вступили до Збройних сил України. Потім почалися втрати. Загинули оператор, дядько та мій друг. Після цих всіх подій хотілося робить щось більше, безпосередньо там».
Андрій додає, патріотичне виховання з дитинства теж зробило свій внесок.
«Ти ростеш на розповідях про ОУН, УПА. Ти не можеш залишатися осторонь, ти захоплювався їхнім героїзмом, а тепер є можливість самому його проявити».
Остаточне рішення про захист батьківщини було ухвалене в березні 2024 року.
«Я довго намагався підготувати батьків до цього. Я прийшов в ТЦК оновити дані. А там мене запитали чи немає в мене бажання служити. На ВЛК все дуже ретельно перевірили. І за результатами – я мав вибір: десантно-штурмові війська або морська піхота.
Андрій обрав службу у морській піхоті. Каже, на той момент йому здавалося це ближчим, і він про це зовсім не жаліє.
Дальше – базова загальна військова підготовка, яка тривала 5 тижнів
«Нас справді готували. Нас готували до того, що ми будемо знаходитись у різних умовах. Ми отримали величезну базу, яка знадобилася під час служби. Це поводження зі зброєю, стрільба, тактична медицина, евакуація, пересування групами, смуги перешкод, які гартували».
«Витривалість, спритність та навички – це основа».
ВІЙНА
Андрій Соломка почав служити в 38-ій окремій бригаді морської піхоти.
«Спершу було постійне відчуття небезпеки та адреналін. Потім ти адаптуєшся, починаєш розрізняти звуки, справжню небезпеку. Тепер ми на Покровському напрямку.
Із власного досвіду військовослужбовець ділиться – в кожної бригади є свої потреби, часто вони перегукуються. Наприклад – дрони потрібні всім і завжди. Тому Андрій закликає долучатися до збору на дрони – мавіки з тепловізійними камерами.
Каже, під час служби не вистачало спілкування, паперових книг, роботи, журналістики, студії.
«Є багато речей, яких дуже не вистачало. Ти багато за чим сумуєш, але треба навчитися відпускати цивільне життя. Варто розуміти, що тепер ти військовий, маєш свої завдання, які потрібно виконувати. Мрії потрібно відкласти на потім. А зараз варто зосередитися на тому, що є в цей час, зрозуміти свою роль, і робити те, що маєш робити, а робити це ефективно».
