3 квітня 2024 року українському діячу та письменнику Олесю Гончару виповнилося б 106 років. Захищав українських письменників, підтримував студентську акцію спротиву «Революція на граніті», пережив Голодомор та Другу світову війну.
«Росію погубить ненависть, яку вона розпалює в собі, – ненависть до України!»
«Живіть так, щоб встигли зоставити слід після себе путящий. Живе не той, хто чадить. Живе — хто іскрить!.. Зоставте ж слід…»
«Класична українська література, починаючи від Шевченка чи навіть ще й від Котляревського, показала нам приклад того, як треба ставитися до народної мови, цього ясного і справді цілющого для художника джерела»
Олесь Гончар – український письменник, прозаїк, літературний критик, політик, громадський діяч.
Ім’я при народженні – Олександр Терентійович Біличенко.
Народився – 3 квітня 1918 року – помер 14 липня 1995 року у віці 77 років.
Напрямок у творчості – соціалістичний реалізм.
Жанри – роман, повість.
Творчий доробок автора: романи Прапороносці (1948), Людина і зброя (1960), Тронка (1963) та інші; новели і повісті, літературна критика, щоденники.
Нагороди:
- Лауреат двох Сталінськіх премій
- Державної премії СРСР
- Кавалер трьох орденів Леніна
- Перший лауреат республіканської премії ім. Шевченка
- Голова Спілки письменників України (1959—1971)
- Академік НАН України (1978)
- Герой України (2005, посмертно)
Олександр Біличенко 1927 року при вступі до школи записаний як Олесь Гончар (дівоче прізвище матері, прізвище бабусі та дідуся по матері; ім’я Олесь з’явилося, бо в класі вже був інший Сашко, тому, щоб розрізняти учнів, хлопця записали як Олесь).
Письменник пережив геноцид української нації – Голодомор 1932-1933 років.
У червні 1941 р. Олесь Гончар у складі студентського батальйону пішов добровольцем на фронт. Про долю цього батальйону письменник написав у романі «Людина і зброя», за який став лауреатом республіканської премії ім. Шевченка. Влітку 1942 року потрапив у полон, звідки втік 1943-го і продовжував воювати в Червоній армії. Війну закінчив старшим сержантом на посаді старшини мінометної батареї.
Робота над романом «Прапороносці» тривала три повоєнних роки в Дніпропетровську, де він жив в домі у своєї сестри.
Пам’ять:
На честь Олеся Гончара названий парк у Києві та вулиці в Києві, Харкові, Дніпрі, Білій Церкві.
Іменем письменника названі школи, університети та бібліотеки:
- Спеціалізована школа № 76 в м. Києві
- Дніпровський національний університет
- Козельщинська центральна районна бібліотека Полтавської області
- Полтавська обласна бібліотека для юнацтва
- Бібліотека сімейного читання № 155 імені Олеся Гончара м. Києва
- Школа української культури та мистецтв у м. Дніпро
Засновано чотири державні академічні стипендії імені Олеся Гончара.
31 липня 2000 року Національним банком України у серії «Видатні особистості України» уведено в обіг пам’ятну монету «Олесь Гончар».
Пам’ятник Олесю Гончару відкритий 29 травня 2001 на розі вулиць Михайла Коцюбинського та В’ячеслава Липинського біля входу в парк ім. О. Гончара.
Письменник пішов з життя 14 липня 1995 року. Похований на Байковому цвинтарі.
