Життя в спортивних залах, лікарнях та в необжитих будівлях. Саме у таких умовах в перші місяці війни були змушені проживати переселенці – Гліб Борисович з Харкова та Галина Андріївна з Сіверодонецька. З часом про них подбали волонтери та облаштували їм затишок.
Галина Савченко з Сіверодонецька. Їй – 78. Перші тижні війни жінка прожила у підвалах. Згодом – евакуювалася на Тернопільщину. Той період згадує зі сльозами на очах. Каже, було дуже складно.
Пізніше пощастило переїхати до Івано-Франківська. Тут потрапила в лікарню, де після одужання почала допомагати хворим, а натомість – отримала тимчасове житло у медзакладі. Там і познайомилася з волонтерами, які запропонували переїхати жити у квартиру. У новому домі Галина Андріївна живе вже більше місяця. Своєму щастю до кінця не вірить.
У сусідній кімнаті – 90-річний Гліб Борисович. Ще в 30 років він переїхав з Тбілісі до Харкова, де й жив до початку війни. А потім – був змушений евакуюватись до Івано-Франківська. Деякий час чоловік мешкав в спортивних залах місцевих шкіл разом з іншими переселенцями.
Та все змінилась після зустрічі з волонтерами, коли у свій день народження Гліб Борисович прийшов до центру допомоги Спільноти Святого Егідія за продуктовою допомогою.
Волонтери постійно відвідували Гліба Борисовича в ліцеї, де він на той час проживав. Кажуть, для нього це були справді непрості умови. Відтак вирішили шукати для чоловіка житло. Так і поселили Гліба Борисовича разом з Галиною Андріївною.
Волонтери Спільноти святого Егідія допомогли з житлом та далі регулярно продовжують відвідувати стареньких. Приносять продукти, допомагають і просто спілкуються.
Гліб Борисович планує поїхати в Харків, але обіцяє повернутися до Івано-Франківська. Це місто, каже чоловік, стало рідним не тільки для нього, а й для тисяч внутрішніх переселенців, яких воно врятувало від війни.
