Візит Меркель до Путіна має символічне значення – для обох політиків, пояснив в інтерв’ю DW німецький політолог Штефан Майстер. При цьому, за його словами, про відновлення довіри між політиками не йдеться.
DW: Конструктивна, інтенсивна, добра – так канцлерка Німеччини Анґела Меркель (Angela Merkel) та російський президент Володимир Путін описували свою розмову. Однак шляхи розв’язання конфліктів озвучені не були, особливо що стосується України або Сирії. Які результати зустрічі можете відзначити ви?
Штефан Майстер (Stefan Meister): Меркель озвучила всі критичні пункти і чітко заявила про свою позицію. Тож це важливий результат для Меркель – як для внутрішньої, так і для зовнішньої політики – продемонструвати, що вона як найважливіша лідерка в Європі говорить з російським президентом на центральні теми, навіть попри те, що в певних темах зберігаються розбіжності.
А в яких темах, на ваш погляд, розбіжностей не було?
Путін намагався це продемонструвати, наголошуючи на економічних відносинах, зокрема, в енергетичній сфері, які – попри санкції та економічні труднощі – є важливими для обох сторін. Відносини між суспільствами двох країн також функціонують – наприклад, партнерства міст або обмін у сфері освіти. Однак, попри ці пом’якшуючі фактори, майже всюди існують суперечності.
Штефан Майстер – керівник Центру Роберта Боша для Центральної та Східної Європи, Росії й Центральної Азії в Німецькому товаристві зовнішньої політики (DGAP)
Раніше йшла мова про те, що Меркель і Путін мають особливо хороші стосунки. Утім, це було дуже давно. Як ви оцінюєте їхні стосунки на даний момент?
Велика втрата довіри, яка мала місце, триває до сьогодні. Особливо в контексті конфлікту в Україні ми знову і знову ставали свідками неправдивих висловлювань і брехні Путіна стосовно Меркель. Таке дуже важко подолати, і взагалі якщо й можна, то лише тоді, коли обидві сторони готові працювати над компромісами. На мою думку, російська сторона зараз цього взагалі не робить. Однак ця зустріч продемонструвала, що обидва політики визнають одне одного як владних осіб у Європі й усвідомлюють, що вони повинні продовжувати діалог.
Як під час такого діалогу можна прийти до спільного знаменника?
Я думаю, треба змиритися з тим, що зараз не буде знайдено спільного знаменника. Російська сторона узагалі не зацікавлена у прориві. Вона вважає, що час грає на її користь – що з можливим обранням Ле Пен (лідерки правопопулістського “Національного фронту”, яка вийшла у другий тур президентських виборів у Франції. – Ред.) російська переговорна позиція посилиться, або що Анґела Меркель програє вибори (до німецького Бундестагу восени цього року. – Ред.)
Попри це важливо зберігати особистий контакт, аби у разі загострення кризової ситуації можна було провести телефонну розмову і все з’ясувати. Однак на даний момент ми маємо протиріччя щодо основоположних принципів на кшталт демократії, громадянських прав, свободи преси.
Як у цьому контексті оцінювати те, що Меркель попросила Путіна стати на захист прав геїв у Чечні?
Це спрямовано радше на її публіку в Німеччині, аніж на те, щоб таким чином чогось досягти в Росії. Путін напевно нічого не зробить – у тому числі й щодо свободи преси або опозиції.
Акція в Берліні проти гомофобії в Чечні, квітень 2017 року
Під час прес-конференції за спиною Меркель стояли два прапори Німеччини та два – ЄС. Чи відповідає це російському сприйняттю: Меркель = ЄС?
Для російського керівництва Меркель – та особа, з якою треба говорити, коли хочеш досягти чогось від ЄС. Вона здійснює кризовий менеджмент у ЄС, вона тримає його членів разом. У цьому сенсі німецька канцлерка репрезентує ЄС в очах Путіна.
Чого Путін хоче від ЄС? Чи є Сирія та Україна речами одного порядку в переговорах?
Конфлікт у Сирії перебуває у ширшому контексті: там йдеться про перетворення Росії на глобального гравця в міжнародних відносинах. Путін прийшов у Сирію, аби бути визнаним з боку президента США як частина розв’язання конфлікту на Близькому й Середньому Сході і водночас для уникнення ізоляції, у яку він потрапив через кризу в Україні.
Чого він хоче від ЄС – то це ослабити його. Адже ЄС – це політична, економічна та модернізаційна модель, яка конкурує з його російською моделлю в спільному сусідньому пострадянському просторі. Для цього він має показати, що ЄС слабкий і недієздатний, що він перебуває у кризі й не є альтернативою. Росіяни мають радіти, що живуть у його Росії, а не в Німеччині Меркель, яка – з його точки зору – переповнена мігрантами.
Але при цьому Путін точно недооцінює роль суспільства. Він вважає, що рішення ухвалюють лише лідери. При цьому українське суспільство двічі виходило на вулицю, аби показати, що воно більше не сприймає корупційну еліту, а отже – не хоче мати путінську модель.
Чи можливо було уникнути цієї конфліктної ситуації, якби свого часу Росію не позбавили визнання на рівні світової політики?
Я так не думаю. Було помилкою не інтегрувати Росію до європейської системи безпеки і вважати, що Москва змириться з розширенням НАТО і буде “такою, як ми”. Водночас я вважаю ілюзією те, що Путіна можна було умиротворити якимись поступками. З часу фінансової кризи 2008-2009 років його економічна модель більше не функціонує. Спроби модернізації, зроблені за Медведєва, призвели до втрати його оточенням влади, тому Путін зробив вибір на користь ізоляції. Путінові потрібен цей конфлікт із Заходом.
