Онлайн TV FM радіо FM пауза

Як на Запоріжжі жертвам війни вказували на «їхнє місце» (Depo.ua)

Тавро “ворогів”, щонайменше, “неблагонадійних громадян”, залишалася на репатріантах до останніх днів радянської влади. Цікаво, що дехто з них усе життя вважав це “перегинами на місцях”, а не свідомою цілеспрямованою політикою режиму, пише Depo.ua.

Після закінчення у травні 1945 року німецько-радянської війни на територію СРСР почали повертатися жителі радянських республік, які за різних обставин перебували на землях, контрольованих Німеччиною. Дехто повертався добровільно, дехто примусово – але усі вони для радянської влади були “неблагонадійними”. “Чекісти” вишукували серед репатріантів “ворогів народу”, справжніх та уявних. У суспільстві підтримувалося та навіть пропагувалося негативне ставлення до цих жертв війни та окупації.

“Поверненці” ж усе це, звісно, відчували. “Нещасний репатріант” – так визначав себе колишній військовополонений, житель Запоріжжя з ініціалами Д.В., листа якого до товариша-червоноармійця (польова пошта 68589) перехопила воєнна цензура МДБ. У листі запоріжець розповідав про реалії свого життя та згадував, через що йому довелося пройти. Писав, що 1941 року після важких боїв із німецькими танками, важкопораненим потрапив до німецького полону. Зиму у землянках під Гродно з 16 тисяч військовополонених пережили дві чи три тисячі. Згадував, як двічі тікав з полону, після другої спроби був відправлений до Освенціма, засуджений до смертної кари, врятований німецькими комуністами, а потім звільнений американськими військами. “Я отримав три поранення, потрапив до полону, два рази був у шибениці, а тепер – всього-навсього нещасний репатріант, якого звідусіль штурхають ногою”.

При цьому репатріант залишався вірним “сталінцем”, дякував у листі “великому Йосипу Віссаріоновичу” за повернення додому (репатріацію) та вважав, що ставлення до нього – це виключно позиція місцевих працівників адміністративного апарату. Наприкінці листа приречено запевняв: “Та попри це, я був, є і буду радянською людиною”.

Утім, негативним ставленням з боку радянських чиновників та певної частини суспільства біди репатріантів аж ніяк не обмежувалися. “Поверненці” перебували під пильним наглядом “чекістів”, що, насамперед, підозрювали їх у роботі на іноземні спецслужби. На репатріантів часто заводили справи-формуляри та агентурні розробки. Ніякі попередні заслуги перед Батьківщиною до уваги тут не бралися. Наприклад, у грудні 1947 року Другим відділом УМДБ Запорізької області розроблявся уродженець Сумщини Олександр Добровольський. За агентурними та оперативними матеріалами виходило, що на початку війни Добровольський перебував у партизанському загоні у рідних краях, зміг вийти з оточення. Згодом був мобілізований до Червоної армії. Улітку 1942 року в районі населеного пункту Міллерово (Ростовська область, РФ) потрапив у полон та був відправлений до Німеччини. Там, у таборі в місті Брайтфурт, приєднався до антинацистської підпільної організації, очолюваною колишнім білогвардійцем Сергієм Сєргєєвим. Табірна адміністрація полювала на підпільників, Добровольський неодноразово зазнавав покарань за свою діяльність. Однак, для запорізького УМДБ усе це не було аргументами: й особа Добровольського, й діяльність самої підпільної організації викликала у чекістів “сумніви”. Колишнього партизана і підпільника підозрювали у належності до агентури однієї з іноземних спецслужб.

Якщо ж репатріанти скоювали побутові злочини, останні завжди могли бути “перефарбовані” у політичні. Так, наприклад, сталося з жителем Веселівського району Дмитром Єрмаком, якому було інкриміновано терористичний акт.

Єрмак залишився на Запоріжжі під час німецької окупації, 1943 року його було вивезено до Німеччини. Там чоловік перебував аж до звільнення у 1945 році, після чого повернувся на батьківщину. У березні 1948 року Єрмак вбив агротехніка колгоспу “Нове Життя” Петра Ліхачьова. Прийшов на ферму та вдарив того заводною ручкою від автомобіля по голові. До Ліхачьова в Єрмака був свій рахунок. Агротехнік суворо боровся з “крадіями хліба, кормів й колгоспного майна”. Саме через те, що у 1947 році Ліхачьов не дозволяв красти у колгоспі хліб, Єрмак й вирішив його вбити. Тож це було суто побутове вбивство. Однак, в УМДБ так не вважали. Колгоспника було заарештовано наступного дня, розслідували вбивство як теракт, Єрмака намагалися викрити “як можливого агента іноземної розвідки, за завданням якої він і вбив Ліхачьова”.

Подібні випадки були не поодинокі. Навіть ті з репатріантів, які змогли уникнути реальних переслідувань, пройшли через принизливу процедури фільтрації. Таких в Запорізькій області були тисячі.

А яка ваша реакція?
+1
0
+1
0
+1
0
+1
0
+1
0
+1
0
+1
0
rai.ua