Щороку дедалі більше українців виїжджає у різні країни світу. І мова не лише про заробітчан і тих, хто навчається у зарубіжних вузах. Причин загалом може бути багато: туризм, відрядження, відвідини родичів тощо.
Мандри світом не є чимось незвичайним. Мільйони людей щодня переїжджають з країни в країну, вважаючи це своїм невідємним правом на пересування. Тож українці – не виняток.
Але на відміну від громадян інших країн, більшість яких з дитинства можуть спілкуватися двома – трьома мовами (і вже точно – англійською), наші співвітчизники часто виявляються безпорадними, потрапивши в іншомовне середовище. Навіть спілкування англійською мовою на побутові теми інколи перетворюється на нездоланний бар’єр. І це при тому, що практично усі вчать іноземну мову з першого класу, здають іспити і ЗНО, а згодом продовжують навчання у вузах, де теж студіють ту ж таки мову.
Викладачі змагаються між собою, які підручники використовувати, які методики запроваджувати, але їхні намагання часто виявляються марними.
За час роботи над он-лайн проектом «Рік англійської мови в Україні» мені доводилося спілкуватися з багатьма випускниками наших шкіл і вузів, у тому числі й з тими, кого навчали за британськими підручниками і які успішно складали іспити і ЗНО. Звичайно, рівень знань різний, але навіть ті, що вважали, що вони до певної міри знають мову, могли говорити лише в межах вивчених стандартних фраз і знічено мовчали, коли чули ті ж таки слова і граматичні звороти в дещо іншій ситуації. До самостійного спілкування вони були не готові. Саме до спілкування, а не до виконання тих чи інших вправ з підручників.
Звісно, кількість тих, що володіють англійською мовою на належному рівні, за остання два десятиліття суттєво зросла. І це позитив. Але у порівнянні з іншими країнами цей показних не можна вважати достатнім.
Кому доводилося спілкуватися з грузинами, азербайджанцяит чи представниками інших народів колишнього Союзу російською мовою (навіть просто на базарах), мали змогу переконатися, що незважаючи на акцент і граматичні помилки, незважаючи на різний рівень володіння тією мовою, вони могли порозумітися з іншими носіями мови.
Аналогічна ситуація з англійською мовою, коли йдеться про громадян більшості країн світу. Рівень володіння мовою різний (і це закономірно), але вони можуть СПІЛКУВАТИСЯ, а це головне. Справа ж бо не в тому, скільки кожен із нас зробить (чи не зробить) помилок у виконанні якоїсь вправи з підручника (нехай навіть найкращого), а у тому, наскільки ми готові вести розмову (бодай лише на побутові теми) із представниками інших спільнот.
Недосконале знання – не проблема. Свій рівень завжди можна вдосконалити, у тому числі й завдяки згаданому вище курсу «Рік англійської мови в Україні», який розроблений не лише для початківців, але й для усіх, хто прагне розвиватися. Його перевага у тому, що ставши одного разу передплатником (як це зробити, написано у розділі «Як замовити уроки»), користувач отримує можливість завжди (протягом усього життя) підвищувати свій рівень знань, у тому числі й завдяки праву надсилати питання і отримувавти відповіді або ж потрібні йому у конкретній ситуації індивідуальні консультації. Цим правом сьогодні користуються не лише люди різного віку, які не знають англійської мови, але хочуть її знати, або ж ті, що знають недостатньо, але й люди різних професій (у тому числі й вчителі), які прагнуть до самовдосконалення.
Але, на жаль, не всі. Дехто чомусь вважає, що йому досить шкільного підручника, аби скласти ЗНО. Звичайно, ЗНО – це добре. Так само як і подальше навчання у вузі. Але жоден іспит нічого не вартує, якщо людина не розвиває постійно свої мовні навички і не прагне до практичного спілкування, у тому числі й з допомогою вищезгаданого курсу, який постійно поповнюється новими темами, а обсяг інформації перевищує будь-який підручник.
Зрештою, який би підручник хто не обирав і якою б методикою не користувався, постійна самоосвіта – запорука того, що англійська мова поступово стане не шкільним чи студентським предметом, а саме засобом спілкування.
В. Михайлович.
