Перший курс, студентське життя – такий омріяний час в житті майже кожної людини. Ти з нетерпінням чекаєш закінчення школи, щоб втекти від батьків в інше місто, почати самостійне доросле життя, про яке так часто мріяв у школі. Тепер перед тобою відчиняються усі двері, з’являються нові обрії, і ти, як справжній матрос у відкритому морі, намагаєшся підкорити усі ті несамовиті хвилі, щоб втриматись на плаву. Студентський гуртожиток – чи не найширший обрій. Саме в такому місці кожному студенту море – по коліно. Живи, душе, твій час настав!
Ох, солодкі місяці волі, справжнє студентське життя, скажете ви. А я б сказала: «Боже збав вам жити у четвертому гуртожитку від ПНУ ім. В. Стефаника»
Я знала, що таке гуртожиток, ще за довго до того, як оселилась там. Але навіть подумати не могла, що потраплю прямісінько в пекло, а не в «студентське містечко». А через брак фінансів, життя занесло мене саме сюди.
Як тільки я переступила поріг 4-го гуртожитка, я ніби потрапила у справжнісінький фільм жахів: довжелезні темні коридори без кінця і краю, вибиті стіни після заміни труб, важке повітря, просякнуте наскрізь сморідом сигарет і в тон коридорів, нажахані студенти 1-го курсу – бродять коридорами в пошуках чи то кімнати, чи то ключів до неї. Мов тіло без душі. Та найгірше чекало попереду.
Кімнати. У свою потрапити я не могла – ключі зникли. Як пізніше розповіла моя сусідка, вони заховали всі ключі, щоб нікого до них не підселили. Довелось купувати нові. Коли я увійшла до кімнати, я ледь трималась на ногах. Розмальовані стіни і двері, дірка в підлозі, шафа, що в чомусь нагадувала мене: теж вже ледь-ледь трималась купи. Моя кімната була кращою з гірших. Ванна, вкрита чорною пліснявою тільки доповнювала картину. Остаточно розбита я вирушила додому, щоб наступного дня знову повернутись: віддерти усе те жахіття і створити хоча б якусь видимість елементарних умов.
Керівництво гуртожитка чи то відповідальні за нього – це окрема тема. Знайти крайнього неможливо, дізнатись, хто ще буде твоїм сусідом/сусідкою теж місія нездійсненна.
Ви спитаєте: «Як це, жити в 4-му гуртожитку?». Не жити, а виживати. Чому? Зараз розповім.
Розпочну із хороших речей, щоб хоч якось вас підготувати до того, що ми звемо «жесть».
Їх тільки дві:
- Wi-Fi;
- гуртожиток розташований одразу за університетом, тому вам знадобиться 5 хв, щоб потрапити на пари. Сходами. Вниз `ять поверхів, а потім в університеті на четвертий. Ну для здоров’я корисно.
Не все так страшно, якщо ви закупились заспокійливими напередодні.
Моя перша ніч в гуртожитку пройшла практично безсонно. Ні, не тому що це нове місце, або ще щось в такому дусі. Деяким мешканцям було дуууууже весело всю ніч. Вони так довго і голосно реготали, що я подумала: «То вони з горя так, бідолахи». Але це повторювалась кожної ночі, кожнісінької. Я, звичайно, за спорт, але не опівночі, коли люди сплять. Але спортсмени з 4-го гуртожитка гасали коридорами, ніби марафон пробігали. Однієї ночі я подумала, що котрийсь поверх рухнув. Гуркіт не давав заснути. Дикий п’яний регіт заливав коридори. У 4-му гуртожитку сумно не буває ніколи. Як і тихо чи спокійно.
Перший ранок. Черга в душ. Ледь розплющені очі. Темний силует на дверях кімнати. Так я і познайомилась зі своїм потенційним сусідом. Валєра – справжній спортсмен. Так спритно уникнув мого удару тапком! Але, знаєте, він такий ввічливий. Кожен ранок вилазив зі своєї нірки, щоб побажати мені хорошого дня. А ввечері часто бажав хороших снів. Одного разу так спішив, що, не знайшовши мене у ванній, поліз у шафу, коли я брала своє пальто. А коли не встигав сам, то відсилав своїх друзів. Однієї ночі Валєра вирішив перевести наші дружні стосунки на інший – вищий рівень. Взяв і заліз до мене в ліжко. Злітав він з моєї подушки, як пробка від шампанського. Після цього я вже не змогла заснути.
Для кожної дівчини кухня – святе місце. Тому я і хрестилась перед входом у кухню гуртожитка. А як по-іншому? Раковина, забита продуктовими відходами, шматками їжі; електрична плита, яка допомагає вам тримати себе у формі: поки підігрієш їжу, вже й перехочеться їсти. А про готування я взагалі промовчу.
Гуртожиток, збудований за радянських часів, ремонту ще не знав. Знаєте, такий його стан – наслідок нашого там проживання і байдужості з боку влади. З одного боку, якби студенти поводились, як люди, життя там було б набагато кращим. З іншого – якби в нашій державі турбувались про студентів, гуртожитки були б у чудовому стані. Студенти змушені вкладати чималі суми, щоб хоч якось зарадити своєму горю. Якщо молодь – це майбутнє держави, то це «майбутнє» слід забезпечувати. Будь ласка…
