Коли їй було трохи за 20, Кріс Галленґа почула від лікарів діагноз “рак молочної залози у термінальній стадії”. Тепер вона хоче показати всім, що ця хвороба вражає не тільки старших жінок. Через свою доброчинну організацію CoppaFeel! вона бореться за те, щоб і молодше покоління усвідомлювало небезпеку раку.
“Думаю, я ніколи не забуду найменших подробиць того дня”, – каже Кріс Галленґа.
“Була прекрасна погода. Точно пам’ятаю, у що я була вдягнена: у міні-спідницю та колготки. Мама казала, що спідниця закоротка, але я все одно її носила”.
“Лікар зайшов у ту крихітну приймальню і обережно, починаючи здаля, видав той факт, що в мене рак грудей”.
Через тиждень після початкового діагнозу томограма показала, що рак поширився і на хребет.
Це було п’ять років тому, коли Кріс було 23 роки.
“У мене діагностували четверту стадію хвороби – останню, п’ятої вже не існує. Я знаю, що ліки можуть припинити діяти будь-якої миті, тож мені треба жити на повну”.
Лікарі виділяють різні стадії раку залежно від розміру пухлини та поширення метастазів у організмі.
На першій стадії рак зазвичай обмежується невеличкою пухлиною лише в одному органі. На час переходу на четверту стадію пухлина може бути будь-якого розміру, а метастази пошрюють на інші органи.
У 2009 р., після запізнілої діагностики, Галленґа виявила, що в неї запущений метастатичний рак молочної залози.
“Насправді, це був кінець епохи невинності, – розповідає її мати Джейн. – Доні довелося раптово усвідомити цю долю, яку вона не обирала, й боротися з нею”.
За словами дівчини, тепер уже неможливо дізнатися, чи вдалося б їй звільнитися від раку повністю й назавжди, якби діагноз було встановлено раніше.
Тим часом рак проникнув у її таз, печінку та стегна; також утворилась пухлина у мозку. Щомісяця вона відвідує лікаря, кожні три місяці робить томограму і постійно приймає купу ліків, щоб уповільнити розвиток хвороби.
“З першим своїм діагнозом я прочитала прогнози: скоріше за все, жити залишилося тільки два з половиною роки. Дякуючи лікуванню, минуло вже п’ять років, а я ще є. Втім, мій рак також є”, – каже Кріс.
Вона наполегливо працює над тим, щоб навчити молодь розпізнавати ранні ознаки хвороби і регулярно перевіряти груди.
Через місяць після встановлення діагнозу Кріс разом зі свою сестрою-близнючкою Марен започаткувала доброчинну організацію CoppaFeel!, яка поширює інформацію про важливість ранньої діагностики у школах та на музичних фестивалях.
Ймовірність виникнення ракової пухлини у молочній залозі серед жінок до 30 років становить близько 0,05%, тобто в 1 жінки на 2000. До 50 років цей показник суттєво зростає: 2%, або в кожної п’ятдесятої жінки.
Кожна третя британка, хвора на рак грудей, старша за 70 років.
Хоча ризик виникнення хвороби справді збільшується з віком, деякі дослідження дозволяють припустити, що в молодих жінок рак грудей часом поводиться агресивніше. Тому показник смертності від цієї недуги може бути вищим серед молодих жінок, аніж серед тих, кому вже за 50 або 60.
Згідно з дослідженнями 2005-2009 рр., 90% британських жінок 50-69 років, що хворіли на рак, були живі через п’ять років після діагнозу. Серед жінок віком 15-39 років залишались живими 84%.
Чим раніше встановлено діагноз, тим менша ймовірність, що рак поширився на інші частини тіла. Лише близько 10% жінок з пухлинами четвертої стадії живуть десять років і більше, тоді як серед хворих, що перенесли першу стадію, цей показник становить 85%.
Молоді жінки, які були обстежені пізно і терміново направлені на лікування, часто звертаються до Галленґи за порадою і підтримкою. Сама вона вважає себе “голосом” своїх товаришок у нещасті.
Втім, її рідні бажають, щоб вона хоч інколи відпочивала.
“Вона – як супержінка, що бореться за цілий світ, намагається рятувати життя і долати рак, – каже її сестра Марен. – Думаю, іноді їй варто просто поплакати або позлитися на свою хворобу”.
Якщо у вас рак на останній стадії, то часу передихнути просто нема, пояснює Кріс.
“Ти ніколи не знаєш, що станеться завтра. Ти не можеш сказати: “Ну, зараз я в безпеці. У мене ремісія”. Такого не буває”.
“Це невиліковно, і рано чи пізно це станеться. Я лише хочу, щоб це сталося через пару мільйонів років – ну, або ніколи”, – каже Кріс.
Однак вона на повну використовує усе, що має, і каже, що кожен новий день наповнює її вдячністю і переводить на “новий рівень прийняття”.
“Рак дав мені життя і наповнив змістом усе, що я роблю. Хочеться думати, що я так само цінувала б життя, якби не мала раку, але він надав усьому додаткової ваги”.
У своєму КлацнутиTwitter вона рішуче заявляє, що не хоче, аби про неї говорили, що вона “бореться” чи “страждає”. Кажіть краще, що вона “просто живе”.
