азвичай, кажучи про алкоголізм, не розглядають питання так званого помірного вживання алкоголю, коли п’ють не частіше за раз на місяць, у зв′язку з якими-небудь торжествами, коли дози невеликі, такі, що не викликають сильного сп’яніння. Про це поговоримо пізніше.
Біда в тому, що непомітно дози переходять в п’янкі, торжества радують не спілкуванням, піснею, танцями, а можливістю випити. Коли в період стриманості псується настрій: «все не слава богу», «щось не вистачає», і лише випивка 1-2 рази в тиждень знімає ці відчуття – це вже ознака першої стадії захворювання, так зване «звичне», або «побутове», пияцтво.
Відбувається звикання організму до алкоголю, виникає психологічна (емоційна) і частково фізіологічна залежність від нього. Звичні п’яниці можуть деякі періоди не пити, хоча завжди готові випити, зберігають контроль над собою. Число «тверезих» днів перевищує число «п’яних» днів і днів непрацездатності у зв′язку з пияцтвом.
В цій стадії чоловік з дуже сильною волею ще може, якщо захоче, кинути пити сам, але краще звернутися до допомоги лікаря-нарколога.
Друга стадія захворювання – алкоголізм, виникнення непереборної тяги до спиртного, повна фізіологічна (біологічна) залежність від алкоголю. Організм вимагає все великих доз отруєння; трохи протверезиться – потрібне те, що похмелилося, і починається запій.
Число «тверезих» днів рівне числу «п’яних» днів або менше.
Відбувається деградація особи, поняття «честь», «совість», «борг» втрачають сенс. З’являються брехливість, хвастощі, нетактовність і грубість. Всі інтереси направлені вже тільки на добування спиртного.
В цій стадії захворювання людина сама практично видужати не може.
Хворим, охочим лікуватися, надається така можливість, при відмові лікуватися застосовується примусове лікування, оскільки закон нашої країни відносить алкоголізм до захворювань, що представляють соціальну небезпеку для тих, що оточують.
Професор А. А. Портнов виділяє симптоми – стадії побутового (звичного) пияцтва, коли воно вже на межі переходу до алкоголізму:
– Я перерахую найважливіші, по ходу пояснюючи терміни. Перша ознака – зростання толерантності до алкоголю. Толерантність – терпимість, що проявляється організмом. За вдачею своїй людина – непитуща, бо мудра мати-природа наділила його захисним механізмом – блювотним рефлексом, – що допомагає позбавлятися від того, що всього представляє небезпеку, шкідливого і зайвого.
І не природа винна, якщо її шедевр може шляхом тренування позбавлятися від цього дару і виявлятися беззахисним перед отрутою.
Другий симптом – втрата ситуативного контролю. Цей контроль, тобто здатність враховувати обставини і міркувати, що можна, що не можна, – друге гальмо, другий щит, яким наділяє людину вже свідомість, а не фізіологія. Але алкоголік, що починає, на біду, втрачає і його.
Перед роботою і на роботі, перед побаченням з коханій він може не утриматися і випити, свідомо знаючи, що робити цього у жодному випадку не можна. Особливо важко йому відмовитися, якщо пропонують випити.
Може бути, це найсумніший симптом. Чоловік втрачає здатність сказати просту, але таку важливу в житті фразу: «Даруйте, не можу!»
Третя ознака – перехід на одиночне, таємне пияцтво, що часто виправдовується вигаданими приводами.
І четвертий – так званий алкогольний палімпсест. Цей так страхітливо звучний термін доводить образність мислення лікарів-психіатрів. Палімпсестом називалася дощечка з написом, який прив′язував собі на пояс старогрецький гонець, відправляючись в шлях. Він був деколи неблизьким – пригадаєте марафонську дистанцію – і нелегким.
Вдавався гонець, а частина напису виявлялася стертою, змитою його потім. Так само можуть стиратися якісь «строчки» в пам’яті алкоголіка: навіть вчорашній день згадується з провалами.
– Якщо не зупинитися, то?..
– Наступає наступна стадія – наркоманічеськая. Всі симптоми розростаються. З психічної залежності від алкоголю чоловік потрапляє у фізичну залежність від нього. Розвивається так званий синдром похмілля – алкогольне голодування. Спиртне стає необхідним компонентом обміну речовин.
Отже є своя збочена логіка в приказці алкоголіків: «Не п’ємо, а лікуємося!» Лікуються від симптому, посилюючи недугу.
Професор А. А. Портнов так характеризує алкоголіка, підкреслюючи деградацію його особи:
– П’яний або тверезий, алкоголік все одно хворий, і риси його портрета суть симптоми хвороби. Найстрашніший, такий, що спотворює людську зовнішність – втрата характеру, нівелювання особи. Характер – є властивий тільки даній людині тип реакції на ситуації. Алкоголізм відбирає у людини цю його власність. Більше немає реакцій, властивих людині, – є лише властиві хвороби.
