Онлайн TV FM радіо FM пауза

Скривджені вдруге: як система карає постраждалих, а не нападників

Новини

Лише 26 % українок, які постраждали від сексуального насильства, звертаються до правоохоронців. Це дані BMC Public Health. Скривджені жінки бояться, що їм не повірять. Осуд чекає не тільки у поліцейському відділку. Від близького оточення жінки часто чують: “сама спровокувала”, “а в що ти була вбрана?”, “нема чого вночі ходити”. Коли відповідальність покладають на постраждалих – кривдники уникають покарання.

Історії НЕсправедливості

Серпень 2019 року. Після поїздки в автомобілі сервісу “БлаБлаКар”, пасажирка звертається до поліції із заявою про зґвалтування. Вона проходить необхідні експертизи, називає ім’я чоловіка, його контакти та марку машини. Ґвалтівника не затримано і не покарано.

Червень 2021 року. Учениця з Кривого Рогу заявляє до поліції, що на випускному її зґвалтував учитель. Правоохоронці не вірять дівчині та пропонують “помиритися із вчителем і зіграти весілля”, пише видання “Заборона”. Справу вже втретє закривають. Родичі дівчинки поновлюють слідство через суд. 

У січні 2022 киянка розповідає правоохоронцям, що колишній співмешканець ґвалтував її неповнолітню доньку. Справу два тижні не порушували, бо, “перевіряли слова неповнолітньої”. За даними Вікна-Новини дівчинку кілька разів опитували і змушували пригадати травматичні події без присутності психолога. Підозру чоловікові вручили лише за місяць після того, як історію висвітлили ЗМІ.

Більшість гучних історій про зґвалтування об’єднує спільна риса: постраждалим не вірять, до скривджених жінок не проявляють емпатії, а справа рідко рушає з мертвої точки. Явище, коли вину за те, що трапилося, перекладають на постраждалу, має назву віктімблеймінг. За даними дослідження FAMA, майже кожен четвертий українець звинувачує в скоєнні насильства як кривдника, так і потерпілу.

Чому люди схильні звинувачувати постраждалу

Причини віктімблеймінгу фахівці пояснюють концепцією віри в справедливий світ. Її суть в тому, що трагічні події не трапляються випадково і не зачіпають невинних людей. Так простіше переконати себе, що злочин може трапитися “із будь-ким, тільки не зі мною”. Психотерапевтка та сексологиня Дар’я Непочатова називає й інші причини віктімблеймінгу:

“Читаючи новини про насилля чи дивлячись їх по телевізору, у людей можуть виникати дуже складні почуття. Наприклад, сором, провина, страх смерті, тривога від людської крихкості, вразливості тощо. Ці почуття настільки є складними для психічного апарата людини, що вона намагається від них захиститися. Замість того, щоб відрефлексувати про себе, починає рефлексувати про інших, зазвичай про жертву, намагаючись знайти винних у цій ситуації. Людина не бере відповідальність за власні складні внутрішні процеси, а шукає винних ззовні”, – вважає Непочатова.

Суспільство неоднорідне, у ньому завжди будуть переважати різні думки, у тому числі й віктімблеймінг. Але ситуацію можна покращити, вважає психотерапевтка. І починати варто з правоохоронної системи. Наприклад, уникати підтекстів. Якщо жінка приходить із заявою про зґвалтування, не варто шукати причини в її зовнішньому вигляді чи переконувати в тому, що нічого страшного не трапилося.

Брак емпатії

Розслідування справи криворізької школярки триває вже шість місяців, а викладачу навіть не вручили підозру у вчиненні злочину — він проходить як свідок, йдеться у виданні “Заборона”. Хоч і результати медичної експертизи довели присутність мікротравм, тобто можливий насильницький характер.

Правозахисниця Олена Сотник пояснює ігнорування результатів тим, що справа є достатньо складною, а поліцейські не хочуть приділяти їй багато уваги. 

Сотник бере активну участь у боротьбі за ратифікацію Стамбульської конвенції – це сукупність юридичних інструментів, які захищають жінок від домашнього насильства і полегшують процес притягнення кривдника до відповідальності. Також Олена Сотник займалася справою про зґвалтування в Кагарлицькому відділку поліції. Нагадаю, у травні 2020 року двоє поліціянтів кілька разів зґвалтували та побили жінку. Обидвох підозрюваних арештовано.

“Щоб довести справу до кінця і дійсно встановити об’єктивну істину, необхідно провести велику кількість слідчих дій, включно з багатьма допитами, зокрема, перехресними. Не всі готові витрачати на це час. У них знайшлася простіша версія – є велика кількість свідків, які дають або позитивну характеристику вчителю, або взагалі не виступають проти. Фактично в цій історії дівчина залишається сам на сам зі своєю версією”.

Є ще й інша сторона – відсутні ознаки насильницького характеру (синці, подряпини тощо). Поліцейським простіше доводити справи, якщо над людиною вчинено фізичні дії,  вважає Сотник. Коли на руках у правоохоронців експертизи, які вказують на наявність фізичних травм, стає легко зрозуміло, що людина є постраждалою.

“Коли відбувається насильство над людиною, яка не має сексуального досвіду чи перебуває в стані алкогольного сп’яніння, спрацьовує психологічна реакція. Людина не усвідомлює, що з нею відбувається. Через психологічний шок у неї відбувається заклякання, вона не може чинити супротив. Або ж боїться за своє життя, якщо гвалтівник сильніший. У таких випадках поліція не хоче робити глибоке розслідування”, – наголосила Сотник.

Лояльне ставлення до підозрюваних у насильстві демонструють не тільки правоохоронці, але й суспільство. Згідно з матеріалами ЗМІ, однокласниці звинуватили школярку з Кривого Рогу в хайпі, а класна керівниця порадила не псувати вчителю життя.

“Вони не усвідомлюють, що на місці постраждалої могли бути їхні діти. Якщо особа не понесе відповідальності, а дівчина була права, то люди своїми неправдивими свідченнями де-факто залишили відповідального на свободі”, – пояснила правозахисниця.

Нещодавно медіапроєкт Inker створив комікс «Сама винувата», який розповідає історію криворізької випускниці.

На захист дівчинки висловилися освітній омбудсмен, офіс уповноваженої з прав людини, низка активісток та лідерок думок:

“Весь цивілізований світ на боці дітей і підлітків, що зазнали насилля. Криворізька справа про зґвалтування — ганьба для всієї правоохоронної системи. Саме така поведінка правоохоронців та різних залучених “експертів” — одна з причин, чому жінки бояться повідомляти в поліцію про сексуальне насилля. Аби не переживати його знову і знову на допитах. А немає заяв — немає даних. І можна закривати очі на проблему. От тільки тисячі дівчат і жінок в Україні, коли закривають очі, то бачать обличчя ґвалтівника, який найчастіше лишається непокараним”, –  повідомила народна депутатка Інна Совсун на сторінці у Facebook.

За статистикою, лише 26% українок, постраждалих від сексуального насильства, звертаються до правоохоронців. Інші ж бояться, що їм не повірять. Одним із наслідків детальних розповідей про зґвалтування є ретравматизація. Постраждала знову переживає травматичний досвід, вражаючи цим своє психологічне становище. Тому в країнах ЄС на кожному допиті присутній психолог, а неповнолітніх допитують тільки один раз в “зеленій кімнаті”. І незалежно від процесу розгляду справи людині надається психологічна допомога поза відділком. Та в Україні допит у «зеленій кімнаті» або за схожою методикою відбувається тільки в 25% випадків. Такі цифри оприлюднені в звіті Уповноваженого з прав дитини Миколи Кулеби.

Проблема не лише в тому, що у відділках нехтують певними нормами. Необлаштовані “зелені” кімнати, недостатній рівень навичок та відсутність психологів також унеможливлюють застосування таких методик. А ще респонденти у проведеному Уповноваженим дослідженні серед причин називали “відсутність чітких положень щодо проведення допиту в спеціально-обладнаній кімнаті”. Хоч такі норми і прописані у ст. 35 Конвенції Ради Європи про захист дітей від сексуального насильства та сексуальної експлуатації. Там чітко описано, які заходи необхідно вживати, щоб уникнути повторної травматизації в дитини.

“Уявіть собі в кожному відділку зробити окремі кімнати чи мати психолога. На превеликий жаль, система має 100 тисяч поліцейських, але на це не звертається уваги й не витрачається коштів. Україна могла б звернутися до європейських колег для обміну цією практикою, але поки що це не ставлять в пріоритет. Або в суспільстві немає розуміння, що потрібно створювати умови, аби потерпілі могли звернутися за допомогою в поліцію і не відчували сорому”, – наголосила Сотник.

Правозахисниця наводить в приклад історію зґвалтування в Кагарлику. За її словами, тут можна відзначити роботу слідчих органів.

“Слідство доведено до завершення. Ця історія дала свої результати і показала, що спільна діяльність може приносити результати. Це позитивний приклад, але він важко дався самій Нелі (постраждала. – Ред.). Так, слідчі дії здійснювалися. Але вони були розтягнуті. Неля кілька разів давала покази, розповідала одне й те саме. У слідчих має бути певна тактика допитів. Цього всього я не спостерігала. Слідчі дивляться на постраждалих як на учасника процесу, не розуміючи, що цей “учасник процесу” відчуває серйозні страждання”, – відзначила експертка.

Сотник розповіла про декілька практик, які можна перейняти Україні від європейських колег, а саме:

  1. Присутність психолога під час допиту.
  2. Надання системної психологічної допомоги.
  3. Спеціальні навчання поліцейських, як поводитися з постраждалими від насильства.

Та чи не найголовніше, чого нам усім потрібно навчитися – розуміння, підтримки і незасудження.

 У що ти була одягнена?

“У що ти була одягнена?”, – це одне з найперших запитань, що ставлять правоохоронці, друзі чи рідні. Щоб привернути увагу до проблеми насильства, у Брюсселі відкрили виставку, на якій продемонстрували одяг постраждалих під час зґвалтування. Серед експонатів – піжама, купальник, шкільна та поліцейська форми. А біля кожного одягу – історія від постраждалої.

Виставка показала, що сексуальне насильство не відбувається через зовнішній вигляд і жоден одяг не може захистити людину від зґвалтування. У цьому випадку відповідальна тільки одна особа, яка могла б водночас і запобігти цьому – ґвалтівник.

“У злочині завжди винний злочинець, а не постраждала. Потрібно триматися за це, як би складно не було, оточити себе по можливості людьми, які розділяють цей тезис. Це можуть бути подруги, групи у соціальних мережах, психолог, соціальний працівник тошо”, – пояснила Дар’я Непочатова.

Щоб визначитися зі своїми цінностями, варто тільки пригадати, коли останній раз ви відчували віктімблеймінг на собі? Для цього не потрібно далеко ходити, навіть у звичайній побутовій ситуації вас можуть зробити винним. Наприклад: “Сама винна в тому, що у тебе витягли гаманець, ти завжди його кладеш на видному місці” або “Тебе обрахували на касі? Куди ти дивилася? Ти завжди не уважна”. У кожній ситуації постраждалу можна зробити винною, але що це почуття провини за собою тягне? Осуд, страждання, відчуття сорому.

“Найскладніше та найстрашніше відбувається в результаті насилля, тому що віктімблеймінг в даному випадку призводить до ретравматизації жертви, а це, в свою чергу, має вплив на все подальше життя людини та на якість її самопочуття. Постраждала закривається у своїй «раковині», відчайдушно спостерігаючи за тим, як її ґвалтівник уникає заслуженого покарання. Вона мовчить, боїться нової порції громадського засудження, тому не звертається до поліції. І в результаті невдовзі з’являється нова жертва. Так біда однієї людини, яку суспільство змусило замовкнути, починає торкатися й інших людей у ​​соціумі, стаючи глобальною проблемою”, – наголосила Дар’я Непочатова.

Та навіть у людей, які визначилися з цінностями і не вважають себе віктімблеймерами, може з’явитися сумнів: “А раптом щось не так, як є насправді?”. У такому випадку, каже психологиня, головне – не звинувачувати людей за те, що в них з’явилися сумніви.

“Кожен має право на почуття. Головне те, що ми робимо з цими почуттями: йдемо в соціальні мережі і починаємо обливати брудом чи все ж таки намагаємося стати спостерігачем власних внутрішніх процесів та зрозуміти, чому у нас виникли такі почуття? Таким чином використовуючи сумніви для пізнання себе та власного розвитку”, – додала психотерапевтка.

Постраждалим може опинитися кожен. Тому коли захочеться позловтішатися і сказати “Сама спровокувала, нема чого в спідниці ходити”, краще зупинитися і подумати, до чого приведуть ті слова і чи не залишити свою думку при собі.

З психологічними наслідками насильства необхідно боротися. Проте дослідження ОБСЄ показало, що в Україні жінки досі не знають, як діяти у випадку зґвалтування. Тільки 17% опитаних вважали себе поінформованими з цього питання, тоді як 47% жінок мало що знали.  Нижче наведемо поради від юристки та психотерапевтки, як поводити себе після пережитого насильства:

  • Одразу звертатися до правоохоронних органів і слідкувати, щоб вони оперативно провели біологічні експертизи. Часто жінки перебувають у стані шоку і не звертаються до поліції. Це створює проблеми, тому що експертизи важливо проводити в перші години  від моменту, коли сталося насильство. Ви повинні знати – якщо звертаєтесь із заявою, вам не мають право відмовити.
  • У випадку бездіяльності правоохоронців звертатися вище: до начальника конкретного відділку поліції або до центральних органів.
  • Заручитися допомогою адвокатів. Ніякий правоохоронець не почне відмовляти у подачі заяви, якщо наявний адвокат. Є багато громадських організацій та активістів, які надають консультації безкоштовно.
  • Звертатися за психологічною допомогою. Найкраще скористатися рекомендацією людини, з якою психотерапевт успішно працював. Необхідно запитати про освіту та підготовку спеціаліста, чи є у нього досвід власної психотерапії (якщо так, то скільки годин). Також важливо поцікавитися, який напрямок психотерапії фахівець вважає «своїм», і потім дізнатися про нього докладніше.

Якщо близька вам людина пережила насильство:

  • Дайте зрозуміти, що ви їй вірите, і вона не винна у ситуації, яка склалася.
  • Створіть для неї безпечний простір. Вона має бути впевнена, що ви нікому не розкажете про це, поки сама не захоче розголосу. Бережіть цю довіру, дотримуйтесь своїх обіцянок.
  • Нікому не кажіть про те, що дізналися, без згоди людини.
  • Підтримуйте.

Важлива інформація:

  • Урядовий контактний центр: 1547 (з мобільного або стаціонарного);
  • Національна гаряча лінія з попередження домашнього насильства: 116 123 (з мобільного) або 0 800 500 335 (зі стаціонарного);
  • Єдиний контакт-центр системи безоплатної правової допомоги: 0 800 213 103;
  • Національна «гаряча лінія» Міжнародного жіночого правозахисного центру «Ла Страда-Україна»: 8 800 500 33 50;
  • Київська лінія “Парасолька від насильства”: 044 456 78 50 (всі дзвінки в межах України безкоштовні).

ОЛЬГА ВЕРКАЛЕЦЬ

А яка ваша реакція?
+1
9
+1
0
+1
0
+1
0
+1
1
+1
0
+1
0
rai.ua