Щодня треба робити хоч одну маленьку добру справу

А зміни, як переконана Ольга Василівна, треба починати кожному із себе. Детальніше про це та все інше – у нашій розмові. 

– Ольго Василівно, окрім того, що входите у громадську організацію «Патріоти Гуцульщини» та працюєте на державній служби, ви займаєтеся ще й організацією роботи у нашій області чи не найбільшої у світі молодіжної волонтерської асоціації. Як вам це вдається? Де знаходите час і сили? 

– Християнська асоціація молоді та сім’ї працює у нашій області і зокрема – на Верховинщині вже десять років. Ми проводимо різноманітні заходи для дітей та молоді, також наші діти беруть участь у роботі асоціації на території всієї України, а найголовніше – їздять за кордон. Дуже багато дітей та молоді з Верховини, Івано-Франківська брали участь у різноманітних фестивалях, творчих майстернях, семінарах, тренінгах. Вони вже мають сертифікати і можуть самі проводити якісь тренінги. Громадська організація, яку я очолюю в нашій області, – це моя душа, яку я вкладаю в дітей і молодь. Я хочу, щоб вони якомога більше кудись їздили, щось бачили, чогось навчилися і когось навчили. І бачу успішні результати цієї праці. Після наших тренінгів діти набагато легше поступають у вузи і їм набагато легше там вчитися: вони вільно спілкуються з іншими, уміють висловлювати свою думку. Саме це, а також їхня вдячність – найбільша для мене нагорода. 

У майбутньому, сподіваюся, вдасться зробити ще більше. З допомогою районної ради у Верховині діятиме молодіжний центр  і в наших дітей та молоді буде ще більше можливостей для щоденного живого спілкування тут та втілення своїх задумів. Бо наші діти дуже творчі, взагалі – ідеальні! Я не встигаю подати ідею, як вони вже її розвивають і втілюють: проводять різноманітні надзвичайно цікаві заходи і вечори відпочинку, до речі, без алкоголю – це найважливіша умова. А мені залишається тільки допомагати їм. 

– А як у нашої молоді із почуттям патріотизму? Чи не вражена вона руйнівним вірусом розчарування, який заполонив досить багатьох, зокрема – через те, що не вдається поки що втілити в життя ідеали Майдану? 

– Навпаки, мені здається, що сьогоднішнє молоде покоління – найпатріотичніше. 

У травні минуло сімнадцять років, як я працюю у соціальній службі. За цей час я мала нагоду бачити молодь різних поколінь. Тому хочу сказати, що теперішня молодь не лише патріотична, а й духовна. Вона вірить у Бога і в те, що Україна розквітне. І найголовніше – вони готові працювати заради цього, жертвувати своїм часом. 

Наведу такий приклад. Зараз у нас тривають ремонтні роботи, готуємось до відкриття молодіжного центру. Досить кинути клич у Facebook – і молодь приходить: миють, прибирають… Навіть у суботу у нас була така толока: спільно працювали молодь і воїни АТО. Хлопці заливали знадвору бетонні сходи, бо центральний вхід їх не мав, облицьовували вагонкою стелину в ігровому залі, а дівчата готували для них їжу, мили, прибирали… Тобто, я реально бачу, що це молодь, на яку можна надіятися. 

– Як співпрацює ваша громадська організація YMSA із «Патріотами Гуцульщини»? 

– Ми завжди беремо участь у всіх заходах, які проводять «Патріоти Гуцульщини». Наші волонтери допомагають у їх організації. Також усі заходи соціальної служби ми проводимо разом. Тобто у нас дуже тісна співпраця YMSA, «Патріотів Гуцульщини» і соціальної служби, де на сьогоднішній день працюють дуже хороші спеціалісти. Тривалий час воно шліфувалося, було по-різному, але тепер я дуже задоволена своїм колективом, який виконує роботу на високому професійному рівні, і в першу чергу – тому, що любить її. Бо в соціальній сфері працювати нелегко і будь-хто не буде тут працювати. Людина повинна мати у душі благородство і бажання комусь допомогти. Також недавно до нашої спільної праці приєдналася ще й громадська організація «Гуцулики». 

У цьому залі, який ви бачите, ремонт ми зробили за рахунок організації YMSA і за участі наших волонтерів. Цим залом користується і соціальна служба, і територіальний центр, і волонтери, і громадська організація «Патріоти Гуцульщини», і всі, кому потрібно. Тут збирається молодь, спілкуються, грають на гітарі, співають. Мені дуже приємно, що щоразу залишають після себе чистоту і порядок. Також у нас на території є альтанка, гойдалки, тому, коли гарна погода, то діти відпочивають на вулиці, біля вогнища. Мені дуже подобаються мої волонтери. Молодь дуже активна і гарно проводить своє дозвілля. Тому я всіляко і все більше намагаюся сприяти їм. 

– Ви – мама своїх чотирьох дітей. Чи спокійні за їхнє майбутнє? 

– Кожна із моїх чотирьох доньок з самого дитинства активно підтримує мене у моїй діяльності. Вони об’їздили зі мною вже всю Україну і Європу. Я спокійна за них, бо бачу, що вони хочуть щось робити для України і, в першу чергу – для Верховини. Для них не складає труднощів організувати молодь і поприбирати береги Чорного Черемошу, також ходимо у гори і прибираємо. Тобто жоден захід без участі моїх дітей не відбувається. Я дякую Богові, що дав мені таких дітей. І дякую їм, що вони мене підтримують. 

Найстарша моя дочка Богданка закінчила факультет іноземних мов Прикарпатського університету ім. В. Стефаника. Життя склалося так, що вона за фахом не працює. Допомагає мені у галузі зеленого туризму, а найголовніше – виховує синочка, мого онука Дениса, який закінчив перший клас. 

Мирослава теж виховує п’ятирічну донечку, мою онучку Анну-Марію і вже більше року працює юристом у Благодійному фонді імені Юрія Дерев’янка. У Юрія Богдановича у кожному районі працює юрист, який надає людям безкоштовні послуги, а заробітну плату йому виплачує Фонд. У Верховині юрист Благодійного фонду імені Юрія Дерев’янка працює за адресою: вулиця Жаб’євська, 48, тобто у приміщенні районного центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді.  

Христинка у цьому році закінчила Верховинську ЗОШ І-ІІІ ст. Результати ЗНО з історії України та української мови вже знаємо, очікуємо ще на результати з англійської, і тоді будемо вирішувати, який вуз обрати. А взагалі Христинка хоче бути спортивним журналістом. Як ви знаєте, вона чемпіонка України зі стрибків на лижах з трампліну. Це не моя заслуга, я навіть була противником цього виду спорту для дівчинки. Це – мрія і заслуга тата. 

Четверта, наймолодша, моя донечка – Анастасія. Вона закінчила 6 клас. Грає на фортепіано, ходить на танці. Так склалося, що коли ми створювали центр соціальних служб у 1999, то у мене народилася Христинка, а коли у мене була маленька Анастасія, яка народилася у 2004 році, ми створювали центр соціально-психологічної допомоги, який є єдиним у нашій області і діє з 2005 року. Там працюють досвідчені фахівці: юристи, психологи…, котрі надають кваліфіковану допомогу людям, які там тимчасово проживають. Там безплатне як проживання, так і харчування, створено гарні умови для людей, особливо жінок з дітьми, які опинилися у складних життєвих обставинах. Коли створювали центр соціально-психологічної допомоги, то головою адміністрації був Петро Михайлович Пониполяк, котрий виділив нам приміщення, яке зараз знаходиться на балансі РЦСССДМ. 

 

Взагалі всі приміщення РЦСССДМ залишилися у комунальній власності району, виготовлено Державні акти на земельні ділянки. Я дуже рада, що мені це вдалося, хоча, якщо чесно – з великим трудом. Тепер я спокійна, що їх ніхто не продасть, їх можна хіба лише передати в іншу комунальну власність. Хоча всі закони мають підзакони і в нашій країні можливо все, що завгодно. Але будемо надіятись, що все буде добре. Тим більше, що із сьогоднішньою районною владою у нас є порозуміння і тісна співпраця. Бо до цього часу було по-іншому. Добре кажуть: якщо не можете допомогти, то хоч не заважайте. 

… Але повернуся до своїх донечок. Я дуже рада за них. Навіть не знаю, як я заслужила у Бога таку милість. Слава Богу, у мене здорові діти і внуки. Ми живемо дружно. Разом займаємося зеленим туризмом – це є основним джерелом нашого сімейного доходу. Я готую їжу, дівчата миють, прибирають та роблять все інше. Інколи, правда, доводиться наймати кухаря, якщо одночасно приїздить багато людей. 

Мирослава зареєструвалася як підприємець, ми сплачуємо податок. Взагалі, добре би було, аби кожен підприємець справно сплачував податки. Хай це буде і невелика сума, яка погоди у бюджеті не зробить, але кожному треба в собі виховувати цю рису. 

– Як ви думаєте, через скільки часу, через 5 чи через 10 років в Україні буде переважати сила права, а не право сили? Коли ж зміниться наша ментальність і громадянська свідомість, коли ми станемо справжніми патріотами Гуцульщини і України? 

– Треба, щоби кожна людина зрозуміла, що ми самі приводимо закон у дію. Треба починати з себе. Треба дотримуватися закону навіть тоді, коли усі довкола його не дотримуються. Чим більше буде свідомих людей, тим швидше зміниться наше життя. Ми всі кажемо, що у Києві погана влада. Питань немає. Я з цим погоджуюся. Але треба кожному починати з себе і робити маленькі кроки у сторону змін на краще. Сьогодні я зробив це, завтра – інше, і так щодня по одній маленькій добрій справі. Уявіть собі, як би тоді наше життя змінилося! 

Наприклад, скільки можна викидати сміття на береги річки?! Чому наші волонтери повинні постійно прибирати те сміття, яке хтось не втомлюється викидати, навіть не задумуючись, що хтось його прибирає? Річ не в тому, що волонтерам уже набридло це робити. Вони, навпаки, це роблять з великого бажання бачити нашу Верховину гарною, охайною і квітучою. Але чи не мучить совість тих, хто засмічує береги? Тим більше, що тепер є можливість здати сміття, вам ще й гроші за нього заплатять. Але треба не лінуватись сортувати сміття. Тобто треба щось робити! Якби ми почали навіть з такого маленького, то принаймні не було би соромно перед нашими гостями – любителями рафтингу, які щовесни оглядають потворну картину не лише берегів Чорного Черемошу, а й наших душ, які дозволяють собі таке ставлення до подарованої Богом природи, милуватися якою люди їдуть з далеких країв. 

Тому я кажу, якби кожен з нас не кинув сміття, не вкрав, не осудив…, то повірте, наше життя би дуже швидко змінилося. 

Але маю надію на сьогоднішню молодь. Вона зовсім інакша. Принаймні ті, що прибирають за іншими, самі ніколи не смітитимуть. Також вірю, що наш молодіжний центр, який ми відкриємо у цьому році, буде сприяти здоровому способу життя молодих людей. Тут будуть відбуватися творчі вечори, безалкогольні дискотеки, тут можна буде переглянути змістовні фільми. Думаю, що наші волонтери будуть показувати добрий приклад всім іншим, і з часом, хай це буде не через рік і не через два, хай буде через п’ять, але все таки наше життя зміниться. І ми будемо жити у чистоті, у порядку, у повазі і любові один до одного. А якщо між нами буде вирувати ненависть, то у нас не буде майбутнього. 

– Що ви би ніколи у житті не зробили іншій людині? 

Я ніколи би не дозволила собі судити іншу людину. На це ніхто нікому не давав права. Єдиний наш суддя – це Господь. 

Я завжди намагаюся дотримуватися Божих заповідей і не робити іншому того, чого собі не бажаю. Тому що сьогодні ти подумав зле, завтра зробив зле, а післязавтра це все до тебе повернулося. І дуже шкода, що повертається навіть не до тебе, а до твоїх дітей. І ми потім дивуємося усіляким негараздам, які приходять у наше життя. А ти просто нікому не роби нічого поганого. Якби кожен про це думав, то ми всі сьогодні були би щасливими і між нами панувала би любов, як цього хоче Господь. А коли кожен, хто не без гріха, обливає брудом іншого, як це було зі мною під час минулих виборів – то це не по-людськи і не по-християнськи. Але я дякую Богові за той внутрішній спокій, який Він мені дарував. А також дякую Богові за кожен прожитий день і кожне терпіння, тому що воно мені дає свої уроки і робить сильнішою. І навіть з’являється натхнення робити добро тим людям, котрі мені добра не бажають, щоб вони відчули Божу любов. 

Слава Богу ми тоді гідно вистояли. До районної ради пройшли чотири депутати – всі жінки – від партії «ВОЛЯ». Ми прагнемо змін, підтримуємо тих людей, які були учасниками Майдану. Я завжди допомагала і Майдану, і воїнам АТО, і досі допомагаю, бо вважаю, що це мій обов’язок. 

– Ви ще й волонтер «Творчої Криївки». 

– Так. У моїй садибі проходили реабілітацію воїни АТО 13 і 25 заїздів. Крім того, воїни кожного із 21 заїзду «Творчої Криївки», що відбулися у Верховині, хоч раз за час реабілітації гостювали у мене. Я завжди допомагала усім, чим могла, бо знаю, що тільки в єдності – сила. І якби так кожен зробив хоч маленьку добру справу! Від нас вимагається не так багато: всього-на-всього дотримання 10 заповідей Божих. 

До речі, незабаром у моїй садибі проходитимуть реабілітацію за методикою «Творчої Криївки» 15 психологів зі всієї України, які працюють з воїнами АТО. Адже їм теж потрібно відновити свої духовні і фізичні сили. Взагалі, мені дуже подобається цей проект Віталіни Маслової, який їй вдалося успішно реалізувати. Це щось таке, я би сказала, дуже живе, ти відразу бачиш результат своєї праці. Я знайома з воїнами АТО усіх заїздів і знаю, що всі вони були дуже вдячні. Багато з них знову приїздили в Карпати, але вже зі своїми сім’ями, навіть у мене зупинялися. Допомагаючи людям, котрі приїздять з усіх областей України, ми показуємо їм Карпати, Гуцульщину, її побут. А це своєрідна реклама, яка є дуже важливою для нашого краю. 

– Олю, ви щаслива жінка? 

– Так. Я почуваюся щасливою. Хоча прожила досить складне життя. Все, чого я досягла у своєму житті, далося мені нелегко. У мене й зараз практично немає вільного часу, навіть у вихідні. Якщо не соціальна служба, то громадська організація проводить якісь заходи, або «Творча Криївка», або просто треба організувати дозвілля для тих, хто відпочиває у моїй садибі, а чи елементарно приготувати для них їжу. Але слава Богу, Він дає мені сили на все. Навіть знаходиться можливість для відвідання святих місць. Два роки тому я побувала у Римі. У Ватикані пощастило бути на Богослужінні, яке відправляють раз на 50 років, і слухати мудру проповідь Святослава Шевчука. Три рази відвідувала Ізраїль. Минулого року на своє день народження побувала у Вифлеємі і Єрусалимі. 

У Сан-Джованні-Ротондо поклонялася святому отцю Піо – я дуже люблю цього святого, який неодноразово допомагав мені у житті. Розкажу такий випадок. 

Ще з 2006 року я хочу втілити один проект – побудувати міжнародний міжконфесійний духовно-екологічний оздоровчий центр для дітей та молоді. Але мені ніяк не хотіли виділити земельну ділянку під це будівництво. А тут за молитвами до отця Піо сталося чудо. Щойно я приїхала додому, як районна рада вирішила віддати для реалізації цього проекту гектар землі у Верхньому Ясенові. І незабаром розпочнеться будівництво центру, де буде і садиба Святого Миколая, і Галявина Казок. Там проходитимуть оздоровлення одночасно 100 дітей та 50 дітей-інвалідів, в тому числі і жителів Верховинщини. Це буде дуже плідна співпраця між нашими дітьми та дітьми з інших країн. Навіть цього літа на Верховинщину, у табір YMCА, який ми тут щорічно проводимо, на тиждень приїде 60 дітей-іноземців. Я знаю точно, що чим більше будемо залучати сюди людей, тим більше у світі знатимуть про наш край. Багато моїх волонтерів, наших верховинських дітей, вже мають друзів в інших країнах. І я від цього надзвичайно щаслива. 

Джерело: vistiradio.com.ua