29-річний Василь Білоус із села Красної Надвірнянського району понад вісім місяців захищає територіальну цілісність України на східному фронті. У лютому Василь добровільно подався на Донбас, у батальйон «Карпатська Січ», а в травні підписав контракт до закінчення особливого стану.
Відтоді несе службу в гарячій точці, біля Донецького аеропорту, як стрілець-санітар роти вогневої підтримки 93-ї окремої механізованої бригади, пише НП.
Захисник українських кордонів Василь Білоус за спеціальністю вчитель географії та економіки, яку кількома роками раніше здобув у Прикарпатському національному університеті ім. В. Стефаника. Але до війни не вчителював, а мурував храми. Ця праця припала хлопцеві до душі, оскільки називає її творчою і такою, яка служитиме людям віки.
За словами Василя Білоуса, добровільно податися воювати на східний фронт спонукала його любов до України.
«Україна для нас, бійців, як друга мати. – наголосив Василь, – І якщо ти любиш свою рідну маму, ти маєш любити Україну. Обов’язок усіх чоловіків – захищати Україну. Адже немає сенсу жити в Україні, якщо ти не готовий її захищати. Це існування, а не життя».
Вперше у зону бойових дій Василь Білоус поїхав як волонтер ще в січні, аби відвідати своїх друзів, які воювали в Кримському у добровольчому батальйоні «Крук». Тоді він вперше побачив, як виглядає передова, в яких умовах живуть солдати, як вони між собою спілкуються тощо.
«Я побачив велику різницю між добровольцями і мобілізованими, – наголосив Василь. – Добровольці живуть так, як велика сім’я. Повернувшись з Кримського вирішив, що піду воювати.»
Такий намір мати Василя не схвалила, плакала, побивалася, вмовляла сина не йти на війну. А батько, в родині якого були учасники національно-визвольного руху, вояки УПА, підтримав рішення сина і дав добро.
«На початку лютого поїхав на Донеччину і пристав до добровольчого формування «Карпатська Січ» у селі Піски, – розповів Василь Білоус. – Ще тоді, коли майже нікого тут не знав, до мене вже ставилися як до брата. Згодом зрозумів, що «січовики» готові один за одного навіть йти на смерть. У«Карпатській Січі» була наскільки дружною атмосфера, що коли я приїхав додому у відпустку, не міг всидіти на місці, мене тягнуло туди – на схід. Для мене з «січовиками» було за честь захищати Україну. У травні «Карпатська Січ» легалізувалася в 93-тю окрему механізовану бригаду, як рота вогневої підтримки. Тому весь кістяк нашого добровольчого формування залишився.»
Нині Василь Білоус разом з побратимами несе службу неподалік донецького аеропорту за два кілометри до нового терміналу. Це фактично найгарячіша точка, саме лігво війни. За словами бійця, звідти за допомогою бінокля можна дивитися, що роблять російські військові. Василь Білоус пройшов медичний вишкіл. Нині він, крім своїх бійцівських обов’язків, ще й надає першу допомогу пораненим воїнам, зупиняє кровотечі ще до приїзду «швидкої».
На думку Василя, нині держава не забезпечує належним чином українських солдатів. Досі боєць не отримав літніх форми і взуття. Загалом умови, в яких перебувають українські бійці, Василь вважає поганими. За його словами, саме від волонтерів солдати його роти отримали і взуття, і одяг. Ба більше, навіть основну частину харчів, бо з липня скасували сухі пайки. Натомість видавали мішки круп, макаронів. А спробуйте під обстрілами приготувати їжу!
«Доходило до того, що хлопці не мали що їсти. Якби не волонтери, відверто кажучи, армія від голоду спухла б», – наголосив солдат. Проте, звернув увагу Василь, від держави вже має зимовий одяг і берци українського виробника. І цим дуже тішиться.
Каже, що це, звичайно, не «бундес» чи канадська форма, але все ж зроблено доброякісно. За словами учасника бойових дій, нині навіть не всі бійці отримали винагороди за знешкоджену ворожу техніку. Бійці роти вогневої підтримки 93-ї окремої механізованої бригади, за словами Василя Білоуса, відпочивають від роботи в підвалах будинків, у яких немає мешканців. Василь розповів, що бійці самостійно облаштували підвали, що там є навіть ванна, душ, телевізор. А найбільше його тішить подарунок від волонтерів – тюнер, завдяки якому воїни мають можливість дивитися українське телебачення.
Проте Василь підкреслив, що попри усі побутові негаразди бойовий дух солдатів піднесений. І чоловіки, і жінки воюють на рівних.
“Ми знаємо, чого ми сюди прийшли. І захищатимемо Україну до завершення війни. У нас дуже хороші хлопці і дівчата. У нас заступник командира роти – жінка з Тернополя, двоє дівчат з Павлограда, дівчата з Сум, Запоріжжя. Жінки несуть службу не гірше від хлопців, а від деяких можливо і навіть краще. Але я співчуваю їхнім чоловікам, які після війни ходитимуть біля них навшпиньки”.
Війна змінила Василя, як і напевно всіх інших воїнів.
«Більшість солдатів усвідомлюють на війні, що ж означає по справжньому любити батьківщину, якою є ціна свободи і незалежності», – підкреслив Василь Білоус.
Втрата близьких товаришів, схоже, є однією із основних проблемою для багатьох солдат. Боєць Василь Білоус погоджується говорити про пережите:
«Бачив як загинуло двоє моїх товаришів – «Телефончик» і «Характерник». Поранення були такими важкими, що нічого не можна було зарадити. Але я розумію, що це війна, що таке може бути будь з ким, у тому числі й зі мною. Дуже важко втрачати бойових побратимів. Дуже жаль, що Україна втрачає найкращих. Але якось мусимо пережити ці втрати».
На моє запитання про те, що ж справді відбувається на сході – антитерористична операція чи війна, Василь Білоус зреагував гірким сміхом і сказав: «Це війна проти агресора. Її не було б без російської агресії».
Василеві Білоусу доводиться часто спілкуватися з корінними жителями Донбасу, у тому числі з волонтерами. За словами Василя, вони дуже допомагають українським бійцям. У містечку Селидові, неподалік якого несе службу боєць, є група жінок, які передають чимало продуктів захисникам. Василь називає їх місцевими патріотами і дуже цінує їхню працю. Каже, що немало з тих, які прагнули на Донбасі «руского міра», дуже розчаровані. За його словами, значно зросла кількість проукраїнсько налаштованих донбасівців. Василь Білоус впевнений, що незалежна, соборна Україна з національними цінностями рухатиметься європейським шляхом.
