Проте вважає себе тричі репресованим — вперше родина вимушена була податися у світи через участь у національно-визвольній боротьбі під знаменами ОУН—УПА, відтак відчула на собі невблаганні жорна комуністичної радянщини, а тепер, уже в незалежній Україні, Михайло Вітушинський обіцяє дійти навіть до міжнародного суду, бо його і його сусідів по будинку №37 на вулиці Незалежності судово-приватизаційними шляхами — неправомірно і всупереч українському законодавству — позбавили підсобних підвальних приміщень, пише Галичина.
У двоповерховому будинку, який внесено до реєстру архітектурних пам’яток ХIХ ст. і який сьогодні тріщить по всіх швах, зокрема, у тих приміщеннях, які призначені для потреб загального користування — у людських підвалах, тепер безперешкодно раздує бізнес, а мешканці вимушені для своїх господарських потреб використовувати горища. Міська ж влада, виглядає, має за дурників і жителів, і громаду — каже, що все законно і не зважає на те, що своїми діяннями руйнує не лише «архітектурний літопис міста», а і його соціально-правове обличчя.
Перший переступ закону
Ще від початку 90-х років минулого століття двоповерхівка на вулиці Незалежності, 37 облікується за рішенням облради як пам’ятка архітектури, тож охороняється законом України. Спочатку в будинку було шість квартир, відтак власники ПП «Нічлава» декілька квартир викупили і звернулися до мешканців з проханням, щоб ті дозволили їм перевести ті приміщення у нежитлові, оскільки підприємці мали намір здавати їх в оренду. Люди порадилися і дозволили, тож якийсь час жодних претензій ні до орендодавців, ні до орендарів не мали. Аж поки вони не побачили новий замок на підвальному приміщенні, що було порушенням рішення Конституційного Суду України від 2004 року, який роз’яснив, що підвали, горища, візкові та інші допоміжні приміщення в будинку належать до співвласності всіх мешканців будинку, тож їх не можна відчужувати, здавати в оренду без згоди всіх співвласників.
— Якось я повертаюся з роботи, — каже мешканець будинку Петро Притуляк, — підходжу і бачу у підвальному приміщенні сторонніх людей, серед яких і одного з депутатів міськради, прізвища з 2007 року вже не пам’ятаю. Я запитав, що вони роблять, а ті відповіли: «Це наше приміщення» і встановили свій замок. Від того часу ми й порушили питання щодо підвалів нашого будинку.
За помахом чарівної палички…
Подальша приватизація підвальних приміщень, судячи з офіційних документів, відбувалася блискавично — як за помахом чарівної палички. Спочатку Фонд комунального майна міста Івано-Франківська звернувся до ЖЕО №9 з листом, у якому просить надати дозвіл для здачі в оренду підвальних приміщень. Керівництво ЖЕО №9, яке мало б добре знати законодавчі акти щодо допоміжних приміщень, таки відповіло, що не заперечує. Далі Фонд комунального майна 1 серпня 2007 року укладає договір з фізичною особою про здачу підвальних приміщень площею 56 метрів квадратних в оренду. Все відбулося попри те, що підвальні приміщення, по-перше, не мали будь-яких окремих документів, а належали до переліку загальнобудинкової документації, по-друге, не було жодних погоджень із мешканцями будинку, по-третє, підвали не були відчужені тощо. До речі, Фонд комунального майна Івано-Франківська звернувся до ОБТІ з проханням виготовити техпаспорт на ці приміщення лише через чотири місяці — 7 грудня 2007 року. Тож, як бачимо, угоду про здачу в оренду підвальних приміщень Фонд комунального майна укладав з підприємцем без жодних підтверджувальних право власності документів. Більше того: розпорядження про приватизацію підвальних приміщень міський голова Віктор Анушкевичус підписав вже після укладання договору — лише 29 грудня 2007 року і без рішення сесії, бо дозвіл на приватизацію сесія міськради дала аж майже через рік — 2 грудня 2008-го.
Михайло ВІТУШИНСЬКИЙ, власник квартири в будинку №37, громадянин Польщі:
— Я неодноразово у всі інстанції звертався із запитанням: на якій підставі відбулася приватизація допоміжних приміщень у нашому будинку всупереч законодавству України? Адже підвали не були «безгоспними» приміщеннями. Ніхто нічого нового мені не відповів — одне і те саме відписують про рішення сесії і т. д. Зверталися про порушення і в прокуратуру — відповіли те ж, що їм відповіла міськрада: сесія вирішила — голова підписав. А треба було просто витребувати первинні документи на допоміжні приміщення, які мали б засвідчити, що підвальні приміщення не мають власника чи власник від них відмовився. Порушено і процедуру набуття права власності на «безгоспну» річ — не було ні оголошення у ЗМі, ні рішення суду про передачу приміщень громаді міста. Цікаво, що Фонд комунального майна ще 29 грудня 2007 року (ще й чорнило не висохло на підписі мера!) навіть до ОБТІ вже звертався, підміняючи поняття і називаючи підвальні приміщення не допоміжними, а вже «нежитловими». Все робилося з космічною швидкістю — за п’ять днів, враховуючи новорічні вихідні. Зверніть увагу і на те, що 4 січня 2008 року в Україні був офіційний вихідний день. І ще таке: у власність міста наші підвальні приміщення перейшли лише 29 грудня 2007 року, а в оренду його передали ще 1 серпня того ж року. На якій підставі? Відтак орендар, попри заборону Вищого господарського суду, перепродав підвальні приміщення іншому підприємцеві як фізичній особі — власнику ПП «Нічлава». До речі, саме ця особа спочатку виграла позов у Вищому господарському суді України про заборону відчуження підвалів, а відтак «дозволила» приватизувати ті ж підвали особі, в якої згодом сама й купила ті приміщення. Всі ж суди різних інстанцій, у які ми безрезультатно зверталися, підтвердили, що приватизація відбувалася законно. Я ж знаю, що такий «підвальний бізнес» в Івано-Франківську процвітає завдяки добре налагодженій схемі. Бо і мені пропонували придбати підвали та називали ціну, тож я знаю, звідки «ростуть ноги» такої «підвальної приватизації». Тепер будемо відстоювати свої права в міжнародних судах, і як громадянин Польщі для цього я вичерпаю всі законні можливості та обов’язково залучу до справи польське закордонне представництво в Україні.
Пам’ятка руйнується
Наразі, за інформацією міськвиконкому, у підвальних приміщеннях власник планує будувати заклад громадського харчування, не питаючи жодного дозволу у співвласників квартир. Адже вартість таких квартир одразу ж відчутно впаде. З другого боку, під час ремонтно-будівельних робіт (проводили їх без жодних дозволів для пам’яток будівельної архітектури такого типу) у підвальних приміщеннях одна зі стін вже зазнала руйнування і її так-сяк перемурували і підштукатурили. Звичайно, лише спеціальна комісія може зробити висновки про походження тріщин на стінах у квартирах власників та на сходовій клітці чи про стан фундаменту, але навіть візуально можна спостерігати обперезаний металевими стяжками один з несучих кутів будинку, просідання його та обсипання давньої штукатурки із зовнішніх стін. До речі, мешканці будинку вже й дворика на прибудинковій території спільного користування фактично не мають — запруджений численними авто, які загазовують його нестерпно. А в той час Петро Притуляк вважає, що на людей чинять тиск: «Якось один з підприємців за руку привів правоохоронця із зауваженнями до мене, коли я палив цигарку на своєму балконі. То, виглядає, що викидні гази від автомобілів не шкодять нікому, а дим від сигарети з балкона другого поверху комусь дуже шкодить?»
