Підтримати проект розвитку бальнеології у Долині одностайно закликали депутатів міської ради мешканці історичної частини міста на громадських слуханнях, що відбулись в суботу, 13 лютого.
Біле золото – сіль споконвіків служило для розвитку Долини, тож, і на гербі міста, яке має тисячолітню історію солевидобутку, зображено п’ять топок солі. В час, коли енергетичні нафтові ресурси вичерпують себе, в надрах долинської землі залишаються невичерпні запаси соляної ропи, яку можна використати для розвитку бальнеологічної й туристично-оздоровчої сфери, інформують«Вікна».
У суботу, 13 лютого, в районному Будинку культури відбулись громадські слухання з обговорення проекту детального плану території під будівництво та обслуговування бальнеологічного, туристично-оздоровчого комплексу на вулиці Оболонська.
Міський голова Володимир Гаразд акцентував на можливостях і перспективах видобутку соляної ропи. А науковець, заступник директора Державного підприємства «Науково-дослідний інститут галургії», завідувач гірничо-геологічною лабораторією Юрій Садовий відповів на всі запитання громади, які стосуватимуться видобутку соляної ропи.
Колишній директор заводу Василь Сковронський висловив свої міркування в підтримку як практик солевидобутку. Начальник відділу містобудування та архітектури Долинської міської ради Тетяна Данилів провела докладну медіа-презентацію проекту.
Після бурхливих й активних обговорень мешканці старої частини міста одноголосно вирішили, що бальнеології в Долині бути. Відтак закликають депутатів підтримати на понеділковій сесії 15 лютого проект відповідного рішення. За запевненнями науковців, Долина має всі можливості стати успішною оздоровницею Прикарпаття, такою, як Трускавець чи Солотвино.
Підтримка рішення депутатами міської ради дасть можливість отримати на впровадження проекту два мільйони гривень співфінансування державних коштів.
Довідка.
Історія Долинської солеварні дуже драматична. Її спробували закрити у 1847 році, але в 1868 році Долинська солеварня отримала підтвердження, що залишається в числі діючих, і працівники відразу ж почали будувати новий цех, взялися до будівництва нової виварювальні на дві панви з сушарнями. Пожежі, повені не раз ставили під загрозу її існування, а 26 листопада 1898 року виникла велика пожежа, яка повністю її знищила. Пожежа виникла о дев’ятій годині вечора в будинку коваля Лемберга і швидко охопила будинки по Струтинській вулиці, перекинувшись на будівлі саліни. Жертвою полум’я стали виварювальні будівлі, склади солі, надшахтна будівля шахти св. Барбари, столярня, кузня зі складом, житлові будинки, згоріли запаси дров. Вдалося врятувати документи, касу закладу і помешкання керівника.
У 1989 році в Польщі вийшла в світ книга Францішека Штемлера “Люди Долини”, в якій він пише: «…рік 1899 був важким, люди ходили злі, пригнічені, часто голодні, …делегації солеварів оббивали пороги різних урядових установ про відбудову, але йшли ні з чим. Писано скарги в раду повітову, до намісника у Львові, до міністерства Скарбу у Відень, але безрезультатно». Влітку того ж року безробітні солевари зібрали гроші на дорогу, й відправили делегацію до Відня. У ті часи цісар приймав кожного прохача, незалежно від його суспільного статусу. Долинські люди, отримали радісну звістку. Цісар взяв відбудову шахти під свій особистий контроль.
Уже в травні 1900 року було відремонтовано шахту св. Барбари. Солевари тимчасово стали будівельниками. З різних кінців імперії надходили будівельні матеріали, до роботи було залучено досвідчених архітекторів та інженерів. У 1923р. за проектом архітектора Павловича будується новий збірник солянки з досить нового як на той час матеріалу – залізобетону. У 1940 р. пущена в хід шахта “Новичка”, яка не працювала з 1927 р. Тоді ж розширено приміщення самого заводу та капітально відремонтована шахта “Барбара”.
