Про що думають хлопці, які стоять у перших лавах проти народу на Майдані? Що спонукає їх до кривавої жорстокості? DW шукала відповіді на запитання у відвертих розмовах зі службовцями.
“У Києві ми вже більше місяця, – розповідає у анонімному телефонному інтерв’ю один із представників львівського спецпідрозділу “Беркут”. – Нас перекинули ще коли було затишшя”. За словами співрозмовника, до столиці стягнули більше 80 відсотків особового складу спецпідрозділу. Утім, львів’яни й решта хлопців з західних регіонів не стоять на “передовій”: “Ми забезпечуємо тил, це й добре, бо не знаю, як би мої хлопці повелися. Нас вважають неблагонадійними, психологічно нестабільними. На “передову” виставили Одесу, Запоріжжя, Дніпропетровськ”.
“Сили такі, що, повірте, можемо знести Майдан за годину, якщо буде команда, не задумуючись”, – додав службовець. Він поскаржився, що умови перебування жахливі, рядові спецпризначенці сплять уже місяць на підлозі в спортзалах. Харчування дають, а от з вмиванням – проблема.
Фінансові винагороди
“Про що ми можемо думати? Думаємо про те, аби швидше приїхати додому та про обіцяні фінансові винагороди. Думаю, мої хлопці не били б бездумно людей, тут таких і без нас вистачає”, – каже співрозмовник.
У бесіді з досвідченими міліціянтами у відставці DW довідалась, що “беркутівці” є справді “натхненні” неабияким матеріальним заохоченням. До їх щомісячної зарплати в 5 тисяч гривень нараховують щогодинну грошову винагороду в кілька сот гривень, то ж мотивація дуже сильна. А ще в день міліції багатьом працівникам “Беркуту” роздали дострокові звання, нагороди та вогнепальну зброю, каже міліціонер у відставці, що також попросив анонімності.
Зомбовані та обмежені в інформації
Він переконаний, у перших лавах спецпризначенців на Майдані стоять люди з “промитими мізками”, зомбовані, яким перед відправленням постійно демонстрували змонтовану стрічку про активістів Євромайдану, які нападають на “Беркут”.
“Це семихвилинна стрічка, яка постійно подавалася з акцентом: мовляв, бачите, що вони роблять проти нашого брата”, – додав співрозмовник. У хлопців обмаль інформації. Але звідки її взяти, коли телефонів і телевізорів немає, а перед тобою розлючений натовп, каже відставний міліціонер.
Безкарність породила вбивства
Однак визначальним, на його думку, є те, що хлопці відчувають “плечі” перших осіб держави, свого керівництва, яке їх завірило, що не зрадить, захистить у разі відповідальності за надмірну жорстокість. “Звідси й така агресія. Фактично безкарність породила ці вбивства 22 січня. Вони впевнені, що їх не кинуть”, – зазначає чоловік у розмові.
У порівнянні з 2004 роком, коли міліція окремими підрозділами поступово заявляла про перехід на бік опозиції, ситуація нині кардинально інша, каже він. І додає, що тоді вони боялися відповідальності, а тепер знають, що “вмиють руки”.
Матері можуть зупинити насильство
За сьогоднішніх обставин може спрацювати лише особистий прояв совісті, вважає співрозмовник. А ще материнський вплив, родинні вмовляння залишити службу, відмовитись від так званих “зачисток” Майдану. Треба працювати з матерями, які б переконували своїх синів повертатися, каже екс-міліціонер.
За його словами, особливий і безпосередній вплив на службовців спецпідрозділів мають їхні командири, керівники середньої ланки, майори, підполковники. Саме з ними слід більше розмовляти, вести перемовини про перехід на бік народу, радить колишній правоохоронець. На його думку, це значно ефективніше, ніж розмови з будь-якими генералами, які надто заполітизовані.
