Інклюзивна освіта – це словосполучення в нашій державі активно використовується лише останні кілька років. Перші зміни почали впроваджуватися в усіх навчальних закладах. Тож педагогам, подекуди самостійно, доводиться освоювати нові знання. Тим часом деякі батьки сміливо віддають своїх дітей у звичайні садочки.
Франківка Валентина Цура – мати трьох синів. Наймолодший Дем’янчик, якому 4 роки, має синдром Дауна. Про таку генетичну ваду мати дізналася вже у родзалі. А в садочок записалися на третій день після народження малюка. Думки про те, чи варто давати сина в спеціалізований заклад, навіть не було, каже Валентина. І ось вже другий рік Дем’янчик разом з усіма виховується у “Кобзарику”.
Та перш ніж потрапити до садка хлопчику довелось пройти обов’язкову комплексну оцінку комісії в інклюзивно-ресурсному центрі, де й надали висновок, що дитина може відвідувати звичайний садочок.
У “Кобзарику” кожному успіху Дем’янчика, кажуть вихователі, радіють усім колективом. А от психологи кажуть, найперше правило в інклюзивній освіті – це жодним чином не виділяти дітей з особливими освітніми потребами з поміж інших.
Нині у “Кобзарику”, окрім Дем’янчика, на інклюзії ще вісім дітей. Завідувачка садочку каже – важливу роль у соціалізації відіграють й самі батьки.
Оскільки інклюзивна освіта у свої права вступила нещодавно, зазначає завідувачка, педагогам та асистентам вихователя доводиться займатися самоосвітою.
