Більше двох десятків хлопців та дівчат, а також їх вихователів із комунального закладу соціального захисту для дітей «Центр соціально-психологічної реабілітації дітей міста Харкова» вже понад рік мешкають на Прикарпатті. Їх другим домом став санаторій у Микуличині.
Діти тут навчаються, відвідують екскурсії, а волонтери організовують для них майстер-класи. І за цей час, зауважує вихователька Харківського центру реабілітації, вони суттєво змінилися. За можливості діти постійно спілкуються зі своїми рідними. А нині розмірковують, як привітають своїх мам з Великоднем.
А от діткам, які вже рік пербувають у санаторії “Смерічка” дзвонити нікому. Усі вони вихованці Харківських дитбудинків. Головна медсестра Ольга Щерб’юк каже, що малеча приїхала доглянута, але перелякана. Тому доклали максимум зусиль, щоб вони відчували себе як вдома.
Задля того, щоб діткам було зручно, тут облаштували дитячий майданчик, відремонтували ігрові кімнати та харчоблок. Досить шидко “Смерічка” кардинально змінилася. Інша ситуація в санаторії “Гірське повітря”. Тут мешкає майже дві сотні людей і це важкохворі, яким далеко за 60. Заклад потребує ремонту, а коштів на капітальні видатки немає.
Очільниця області Світлана Онищук зізнається, що Прикарпаття не було готове прийняти таку велику кількість внутрішньо переміщених осіб, а особливо важкохворих людей, дітей-сиріт чи позбавлених батьківського піклування. Та обіцяє допомогти. Пригадуючи перші місяці війни, каже посадовиця, багато подібних закладів стояли пусткою. Їх хотіли передати на баланси ОТГ, проте все змінилося. І за допомогою волонтерів та міжнародних партнерів довелось приводити їх до ладу.
