У світі, де суспільство вимагає бути «красивими», в рекламних роликах показують ідеальні тіла, люди всіляко намагаються виглядати краще. Наносять тонни тонального крему, аби приховати свої «недоліки», сідають на дієти, виснажують себе сотнями тренувань. І все це не призводить ні до чого іншого, окрім комплексів, психічних розладів, хвороб і залежностей. Так-так, все правильно, залежностей.
Щоб розібратися з цією проблемою, видання “РАІ” звернулося до спеціалістів: Анни Биволькевич, дитячого психолога-практика, та Юлії Рогатинської – психолога-консультанта.
“Це «прекрасна» ідея, що можна жити і не зважати на думку інших, та ми всі, як не крути, це робимо. Я прокидаюся на 20 хвилин раніше, щоб зробити макіяж, обираю собі гарний одяг. Це про що? Це про те, що я турбуюся, як мене будуть бачити, що мені не все одно, як я там виглядаю, та й як мене оцінюють інші. У здорової людини це більш-менш диференційовано. Наприклад, мені важливо, як я виглядаю для чоловіка, а для інших – неважливо. Або навпаки – мені важливо, як оцінюють мою діяльність колеги. Коли колеги говорять, що я хороший психолог, я це ціную. А якщо просто мені сусідка щось каже про це, то мені все одно. Бо хто вона така, щоб оцінити, який я спеціаліст. Тобто, це якось вибірково і до певної міри. Але якщо ця оцінка починає керувати життям, то все, це залежність. Тут потрібна допомога. Залежність, взагалі, чим відрізняється від інших форм поведінки, – з нею важко жити”, – розповіла Биволькевич.
За словами психологині, аби побороти такий тип залежності – потрібна допомога. Якщо людина вже настільки сильно думає про те, що скажуть інші, то вона вже або нічого не робить, або не дбає про власні інтереси і робить тільки так, щоб її добре оцінили. Це такий поведінковий патерн, на який власних ресурсів не вистачає.
“Чесно, мене дивують історії про людей, які не звертають увагу на думку інших. Думка іншого там все одно є. Можливо, вона десь в голові, і ми про неї не знаємо. Наприклад, є у мене якась покійна бабуся, і я з її картиною світу весь час звіряю свої вчинки. Іншим здається, що я роблю все, як мені захочеться, а насправді я постійно ніби з нею раджуся. Її давно немає в живих, але ж її образ у моїй голові є. Можна робити це навіть несвідомо. Ззовні може здаватися, що людині байдуже, та якщо їй зовсім все одно на всіх, то щось не гаразд з почуттям сорому. Або це психопат – це та людина, у якої відсутні дзеркальні нейрони, і вона біологічно не здатна зчитувати емоції інших людей. Не може співчувати, співпереживати. І за рахунок цього такі люди доволі таки жорстокі”, – пояснила Биволькевич.
Юлія Рогатинська теж вважає, що в таких випадках потрібна міцна опора у вигляді підтримки, відсутності оцінювального ставлення та відчуття безпеки. Жінка радить звернутися до спеціаліста, зокрема, психолога, «який допоможе знайти вихід із ситуації». Адже «формування даної проблеми займає великий період часу, і її вирішення, відповідно, теж. Щоб впоратись з даним запитом – необхідно визнати, що він є.
“Залежність від думки оточення не дає можливості розгледіти свою власну думку. Це стосується бажань, мотивації, цілей, світогляду. Якщо постійно керуватися нав’язаними позиціями “ззовні” – є ризик так і не пізнати те, що ми хотіли насправді. Такі моменти можуть спровокувати виникнення кризи в житті людини”, – наголосила Рогатинська.
Коли людина все життя зациклена на чужій думці, коли це вже є її рисою, то часто проблема сягає дитинства. З цим важко жити, тому краще такі речі не замовчувати. Биволькевич відзначила, таким особам часто потрібні роки психотерапії, щоб навчитися сприймати людей по-іншому. Це довго і складно, проте можливо.
“Наше вміння не залежати від думки оточуючих або від зовнішніх обставин називається асертивністю і може бути маячком про нашу самооцінку. Зазвичай людям з низькою самооцінкою складно відстояти свою думку в тій мірі, в якій їм хотілось би. Вони легко піддаються впливу інших людей та “правилам”, які нав’язує суспільство. Це є ознакою низького рівня асертивності. Тому частина здорового егоїзму є необхідною у житті людини”, – пояснила Рогатинська.
Пам’ятайте, що будь-яка залежність – проблема, з якою треба боротися. Бути собою – круто! Ти – це ти, в будь-якому тілі. І зовсім не важливо, який у тебе розмір ноги, наскільки гладка шкіра чи рівні зуби.
Юлія ПРІЦ
