Новий етап або чистий аркуш паперу? От про що думає абсолютно кожний вступник, коли закриває за собою двері школи. Наступним пунктом прописує: вибір міста, навчальний заклад, звичайно ж, спеціальність, яка лежатиме до душі. Далі – це де залишити своє тільце на момент життя в іншому місті та й загалом скільки треба «батьківських» коштів?
Першочергово, коли дізналась в 2017 році, що офіційно вже студентка Прикарпатського вишу, емоції бурували, серце несамовито билось, а розум казав – це твій шанс наповнити свій внутрішній світ чимось новим. І так, я відправилась у мрії про самостійне життя, нових друзів, можливі ситуації, які могли б трапитись. Загалом, про що я тільки не думала. Але мрії мріями, а у реальність повертатись треба. Тому шукаємо, де житиму в ІФ.
Гуртожиток номер чотири, от, що нам із мамою сказали, коли я заносила свої документи для вступу. Стою, дивлюсь на табличку, потім на двері, вирішили все ж увійти. Всередині по праву руку були дві жінки. Далі, як я зрозуміла, одна з них на вахті, бо різким, грубим тоном запитала: “Ви куди, до кого?”. Ми проігнорували таку «ввічливість» та сказали, що хотіли б побачити кімнату, в якій я надалі житиму («можливо», це я озвучила у своїй голові). На що ще різкіше пролунало: “Не можна!”. Та друга жінка все ж попередньо відкрила двері якоїсь кімнати, точніше ванної, й ми увійшли. Сказати, що це було погано – нічого не сказати. У кімнату все ж не пустили, хоча й не треба було, бо для себе я вирішила, що там жити не буду. Ні, це не заграли капризні нотки: фу, жах, бо по раковині та збоку стіни бігають таракани, плюс про гарячу воду ніхто не говорив. Насправді не проблемно було б її нагріти, але питання: за що платити? Досвід моєї сестри, хоч і не в цьому місті, показав, що краще все ж квартира. Не розписуватиму, що було, просто повірте на слово.
При вході в університет на воротах ми знайшли оголошення. Дзвонимо, жінка підіймає слухавку, вітається, направляє, куди іти, щоб подивитись на квартиру. Вулиця Петлюри, от ми і прийшли, правда не без допомоги чоловіка тієї власниці. Ми не місцеві, тому шукали довго. Так навігатор для чого, скажете ви? Тодішній телефон його не підтримував. Тому шукали, як шукали. Перша фраза господарки, звідки я. Відповідь коротка: “Косів”. На що чую одразу: “Зрозуміла”. Здивувало, я аж почервоніла. Проте недовго думаючи перейшли до ціни кімнати, в якій буду жити, до речі, не сама. А коштувала вона 900 гривень плюс комунальні послуги. Це двохкімнатна квартира, тобто дівчат мало б бути чотири. Загалом залишили завдаток та домовились про дату поселення.
30 серпня і я з габаритними сумками піднімаюсь сходами. Приїхали ми, як виявилось зарано, бо у квартирі, ніби торнадо пройшлося. Чомусь жінка вирішила все переставити, тому зустріла нас важко. Але ключі мені вручили, тому ми з мамою пішли гуляти. Перше, про що подумала: “Буде непросто”. Власниця, якій до 60-ти – жінка ще «та». Не помилилась, бо у перший же тиждень ранковий дзвінок спочатку на телефон, а за ним у двері. Перевірка прийшла. Чесно, було відчуття, що живемо з власницею, хоч вважалось по-іншому. Що шукала? Напевно, чи не привели ми когось. Ага, думала я про себе, аж трьох. Два місяці таких візитів, плюс ще різних ситуацій, і мій терпець урвався.
Вулиця В’ячеслава Чорновола, новобудова, сума 900 гривень плюс комуналка. У літній період виходить до 100 грн, у зимовий ж – до 350. Проте треба бути уважними і навчитися рахувати комуналку самому, бо власник може фантазувати. Сама квартира двохкімнатна. Дівчат разом п’ять. З них дві стали моїми кращими подругами, тому зрозуміло, що з тим періодом спільного прожиття пов’язані чудові спогади знайомства. Щодо харчування, то у тиждень вистачало 500-800 гривень.
Наступна квартира, а це по рахунку третя, знаходилась на вулиці Бельведерська. Поверх четвертий. Ціна 1200 гривень плюс к.п. Згодом зросла до 1300.Там я жила зі своєю “бест френд” та ще чотирма дівчатами, бо кімнат було три. Насправді проживши на цій квартирі, я по справжньому відчула на собі сюжет зі «Сімейних мелодрам», бо одного ранку нас затопили. Близько шість відер води, зібраної з підлоги, розставлені каструлі, швабра та ганчірки. Дзвінки, люди, сонні дівчата у піжамах із мокрими бойовими снарядами у руках, тобто різними шматками тряпок. Сусіди, яким я відкриваю, а ті готові вбити. Тут без слів, просто дії, одразу провести на кухню, щоб останні зрозуміли, що ми теж жертви. Отож, винуватцем була власниця, яка жила на поверх вище. Вона покрутила щось в бойлері, а за тим пішла на роботу. Через те й прорвало трубу, вода з якої витекла аж до підвалу будинку. Так, і таке буває.
Квартира на Сухомлинського та чотири дні шоку через надмірну чистоту моєї співмешканки, яка обтирала навіть ручки дверей до стертих червоних пальців. Колись мої б подруги сказали, що в мене все розкладено по своїх місцях та доволі чисто. Але в порівнянні з дівчиною, яка наскільки зациклена на блиску звідусіль, я відчувала себе відверто погано. Скажу так, люблю чистоту та порядок, але поміж неї є справи, якими теж треба займатись. Вдячна їй за хороший пройдений етап життя та за те, що попросила мене з’їхати. Суму грошей мені повернули, правда за декілька днів плату взяли. До речі це була однокімнатна квартира, доволі тісна, але з іншого боку затишна та доглянута. Ціна 1500 + к.п. Мінуси її: централізоване опалення, далеко до центру та багато-багато іншого.
Остаточна моя зупинка – це вулиця Бельведерська. Ціна квартири, а точніше кімнати, в якій живу 1350 гривень плюс комунальні послуги. Дівчат аж сім, але добре, що більшість вдома. Так, я вкотре на підселенні, проте вперше не знаю, з ким живу, бо співмешканка ще не потрапляла мені на очі. Можливо, воно й на краще.
Отож, місяць життя в Івано-Франківську, будучи студентом обходиться мені в 4000-4500 гривень. Проте, скажу, що, як же добре мати родичів у селі, які можуть забезпечити тебе деякими продуктами і закрутками. Будьте готовими, що на підселенні можуть брати ваші речі без дозволу, хоча це рідкісно, але буває. Цього я найбільше не люблю, однак маємо, що маємо. Стріляти ж ніхто нікого не буде, правда. Ще не бійтеся змінювати місця проживання, адже від цього якраз йде навичка не прив’язуватись до чогось одного.
