Кожен тур починаємо з хвилини мовчання. Не встигли висохти сльози після раптової смерті Белькевича, як знову нагла чорна звістка розриває серце – не стало Андрія Баля… Боже, якийсь проклятий цей рік, 2014-й. Гинуть і відходять у засвіти найкращі. Ті, хто ще могли й мали жити й жити. Який важкий і проклятий цей рік для України… “Якщо зранку на душі тяжко, намагаюся нікому не псувати настрій” – зовсім недавно, знається, не минуло й десяти днів, як Андрій Баль сказав ці слова в одному зі своїх інтерв’ю. В тих словах не було бравади. Андрій Михайлович був дійсно таким – легким, приємним, безвідмовним, інтелігентним. Радістю ділився, біль тлумив у собі. Ті, хто дивився по телевізору гру Україна – Чорногорія, можуть це підтвердити. Після несподіваної поразки нашої збірної, яка тимчасово опинилася під орудою Андрія Михайловича, на Баля було важко дивитися. Чорний від переживань. Якийсь самотній, хоча й і з колегами, на тлі вмитого дощем київського стадіону. Особливо видавали його очі – така печаль, що попри невдалу гру футболістів саме його хотілося втішити в його горі. А пам’ятаєте раптову його відставку із асистентів Блохіна в “Динамо”? Кажуть, переживав він дуже. Але образи не тримав. Ні на клуб, який так вчинив, ні на колегу, який не відстояв. Копирсався в собі. Мабуть, не міг інакше. Знаєте, а його називали ще й душею компанії. Причому будь-якої – футбольної, товариської, застільної. А в 1982 році, пригадую, вичитав у якійсь газеті, що гравці збірної Союзу називали його “хороший настрій команди”. Таким він був – душевним, простим, небайдужим. І при цьому – один із найтитулованіших футболістів колишнього нєдєлімого. Мабуть, душа боліла за те, що зараз коїться. У таких не могло бути інакше. Який шмат справжнього життя ми всі втратили. Дуже символічно, що, як і справжній актор, помер на робочому місці. На своїй сцені – футбольному полі. Дуже символічно. Проте дуже-дуже рано. Шкода, що не дожив до перемоги. Нашої перемоги. Черговий тур розпочинаємо хвилиною мовчання… А в його рідному Львові зіграли “Шахтар” із “Металістом”. Що можна сказати про ту гру після такої трагічної звістки? Передовсім те, що життя продовжується. Та чи треба було розпочинати матч бравурним “вышел в степь донецкую”? За ті “кургани тьомниє” люди щодня кладуть голови, а деякі тварі продовжують жирувати, ніби нічого не сталося. Та не будемо про нице. Треба якось жити і виконувати свої обов’язки.
Ще зовсім недавно цей матч мав би найгучнішу за нашими мірками афішу. Зараз же через відомі причини обидва суперники не стільки грають м’язами, скільки зализують рани. І якщо в “Шахтаря” є бодай якась, принаймні візуальна, можливість для кадрового маневру, то в “Металіста” її немає за визначенням. Рахаєву хоча б на стартовий протокол нашкрябати футболістів. А тут ще й Хав’єр – єдиний із харківських топових легіонерів, хто вирішив залишитися – травмувався. Тут вибору взагалі немає – довелося витягувати з нафталіну й залучати до основи навіть Жажу. У “гірників” таких радикальних проблем не було. Проте варто розуміти, що навіть попри все одно довгу лаву запасних, повноцінних двох гравців на одне місце в основі у “Шахтаря” зараз немає. Промовистий приклад – позиція центрального оборонця. Через дискваліфікацію випав Кучер, і в парі з Ракицьким вийшов Ордець. Проте не зумів зіграти й половини першого тайму – був вилучений за фол останньої надії. Справедливо, між іншим, вилучений. Проте, якщо відверто, особисто мені не дуже віриться в щось подібне, аби аналогічний епізод трапився якийсь рік тому, на “Донбас Арені”… Хочеться сподіватися, що разом із країною очищається й наш футбол. Як не дивно це прозвучить, але вилучення навряд чи пішло на користь команді, яка залишилася в більшості. До вилучення Ордеця харків’яни грали якось небезпечніше. В усякому разі, контратаки в їхньому виконанні справді були виразними. Після того, як команда Рахаєва отримала несподіваний “подарунок” від Можаровського, таке враження, що вона не знала, що з цією ситуацією робити. Натомість Луческу зняв із гри форварда Гладкого, випустивши центрального оборонця Кривцова, і “Шахтар” почав грати за своєю класичною схемою з одним нападником. Досить непогано грати, до речі. Той-таки Кривцов навіть мав відкривати рахунок, проте замість дальнього кута поцілив у стійку. “Металіст”, повторюся, привабливіше виглядав у рівних складах, проте загалом не можна сказати, що чимось чи в чомусь поступався опонентові. І це вдвічі приємніше, якщо згадати не лише про ситуацію, яка склалася в харківській команді, а ще й про прийдешні єврокубкові поєдинки. Відверто кажучи, враховуючи нинішню харківську диспозицію, було якось лячно за боєздатність колективу. Навіть на тлі такого посереднього опонента, як польський “Рух”. Але побачене на “Арені Львів” у виконанні слобожан особисто мене все ж таки налаштовує на позитивну хвилю. Попри відчутні пробоїни, команда має проходити поляків. Для цього має вистачити навіть наявного потенціалу. Коли вже заговорили про підсумки жеребу, то вставлю свої п’ять копійок щодо інших суперників наших команд. “Дніпро” зараз у такому стані, що може вихопити від будь-якого супротивника, тим більше на такій стадії змагань. Проте мають зіграти “приховані резерви” дніпровського колективу. Маю на увазі не лише Ротаня. Після вильоту з Ліги чемпіонів команда автоматично перезарядилася, зіграла зліше й впевненіше, і винесла “Карпати” в одну хвітрку. А можливий приїзд Мілевського у складі “Хайдука” на “Олімпійський” жодним чином не має позначитися на шансах українського віце-чемпіона. Це лише цікавий нюанс. Радше психологічного штибу. Вочевидь, Артем уже відіграв своє. Про шанси “Зорі” можна говорити довго, але обмежимся тим, що до луганців повернувся апетит. Та й фарт також. На цій хвилі їм цілком до снаги пройти “Феєноорд”. Тим більше, що роттердамська команда втратила в міжсезоння пів складу й тренера. Це саме той випадок, коли знекровленого і апатичного гранда може заклювати новачок, який відчув, даруйте, запах крові. І якому навряд чи хтось скаже криве слово у випадку поразки. У нашому ж матчі, в другій його частині, суттєвих змін на полі не відбулося. Попри чисельну меншість, номінальні господарі постали загалом зігранішою й вправнішою командою. Натомість чисельна перевага зіграла з “Металістом” злий жарт. До того ж, можливості підсилити гру в Рахаєва не було зовсім. Відтак його підопічні наче й хотіли, проте не могли. “Шахтар” же, як частенько бувало в подібних випадках, зумів витиснути максимум у рахунку, не демонструючи той максимум у грі. Раз у рік навіть Ракицький стріляє. Це був саме такий випадок. “Металіст” вивищитися над своєю “безнадьогою” не зміг. На тому й розійшлися.
