Протягом десятиліть після Другої світової війни до Венесуели емігрувало багато людей з південної Європи. Економіка процвітала через експорт нафти. Португальські пекарні та іспанські бари можна було побачити в усьому Каракасі.
Але за 18 років соціалістичного правління все занепало. Зросла злочинність. Економіка спала. Політична нестабільність призвела до масових протестів. Тепер почалася еміграція у зворотному напрямку — із Венесуели до Мадрида та Маямі, а також до інших країн Латинської Америки.
Однак багато кому виїхати не вдається. Венесуельці скаржаться, що їм дедалі частіше відмовляють у візах. Також стало складніше знайти роботу, особливо в країнах, які самі потерпають від спаду економіки.
За чотири місяці антиурядових протестів кількість венесуельців-емігрантів зросла. Якщо раніше з країни здебільшого виїжджав середній клас, то тепер утікають найбідніші верстви населення.
Прибувши до іншої країни, мігранти часто не знаходять роботи і змушені блукати вулицями, отримуючи їжу в соціальних їдальнях.
Президент Венесуели Ніколас Мадуро, своєю чергою, називає емігрантів непатріотичними дезертирами.
