Майже пів століття тому азербайджанка Земфіра Каджарова приїхала до села Косаларі, що на півдні Грузії. Тут вийшла заміж й у свекрухи із зовицями навчилася ткати килими. Цій майстерності присвятила все життя.
У Косаларі живуть етнічні азербайджанці. Вони тчуть традиційні азербайджанські килими — борчали. Названі, як і регіон, де їх виробляють.
«Щоб підготувати верстат, мені треба цілий день. Наступного дня починаю ткати. На маленький килим потрібен місяць. Якщо тчу великий, як цей, треба півтора, два або навіть два з половиною місяці. Мені дуже подобається ткати, і нам треба підтримувати культуру килимарства», – каже Земфіра Каджарова, ткаля.
Готовий килим стрижуть, вибивають й обпалюють газовим пальником. Так прибирають зайву довжину ворсу й пил.
«100-120 років тому деякі з найкращих килимів світу ткали тут, на Кавказі. Вони дуже відрізняються від перських килимів дизайном. Орнаменти сміливіші, об’ємніші й різкіші, і в них менше кольорів. Думаю, тому вони стали такими популярними. Обмежена палітра кольорів, сміливі, яскраві барви й великі орнаменти приваблюють своєю універсальністю», – розповідає Вільям Данбар, волонтер.
Такі килими тчуть і в інших великих селах регіону Борчали, у яких живуть переважно азербайджанці. У Грузії з 2011 року існує проєкт reWoven. Він спрямований на те, щоб допомагати азербайджанським ткалям продавати килими. Це допомагає зберігати традиційне ремесло й водночас дає змогу заробляти життя.
Наприклад, у Косаларі посушлива місцевість. Сільське господарство тут не розвинене. Роботи мало. Основні доходи — це грошові перекази від родичів, які працюють за кордоном.
Килими-борчали мають п’ять варіантів. Відрізняються один від одного орнаментами та дизайном. Раніше всі мотиви мали релігійне значення. Нині це просто декоративні елементи.
