Гончарна майстерня, що на грецькому острові Лесбос, недавно ввійшла до списку Світової спадщини ЮНЕСКО. Її власник Дімітріс Кувдіс створює керамічні вироби з 12 років. Саме тоді сів поруч із батьком за гончарний круг.
«Я продовжив те, чого навчився у батька. А він навчався у свого батька і передав знання мені. Та ж техніка, той самий спосіб підготування глини, декорування та випалу кераміки», – каже Дімітріс Кувдіс, гончар.
Сировину для виробництва кераміки Дімітріс видобуває тут же, на острові. Для розпалювання печі використовує кісточки оливок, а для фарбування — натуральне вапно. Усі візерунки — традиційні, як, утім, і форми виробів.
Колись село Мандамадос, де мешкає Дімітріс, славилося чудовими гончарями. Але традиції витіснила механізація. Гончарі робили по 150 виробів щодня, а на фабриці випускали 1000.
«Немає можливості зберегти навички, які я застосовую. Видобувати глинозем, пресувати його, перетворювати на порошок, просівати через сито й робити глину з нуля — такого більше не роблять. Це примітивні методи», – пояснює Дімітріс Кувдіс, гончар.
Однак для грецького майстра давнє ремесло стало справою всього життя. Він не кидає його, хоч працювати тепер важче.
«Погода вже не та, що раніше. Колись ми працювали влітку за 30-градусної спеки та вітру. Тепер температура — 40 градусів. А коли в 40 градусів шість годин поспіль стоїш за метр від печі й обпалюєш посуд, можна знепритомніти», – розповідає Дімітріс Кувдіс, гончар.
Майстер каже, що не прагне заробити якнайбільше грошей. Просто це ремесло його радує. А визнання його майстерності Комітетом ЮНЕСКО вважає великою честю.
Дімітріса часто запрошують на виставки в Греції та навіть у Туреччині. А до його майстерні постійно приїжджають грецькі школярі та студенти, а також місцеві та іноземні туристи.
