Про цікаві експонати та роботу Яремчанського музею етнографії та екології Карпатського краю виданню «РАІ» розповіла завідувачка музею Богдана Фаштрига.
Богдано, можете розповісти, про історію виникнення музею?
Музей, як установа, працював з 60-х років минулого століття і дуже короткий період працював, як краєзнавчий музей. Цікавим є той факт, що сама будівля перебудовувалася декілька разів. Колись це була польська вілла «Ґеня» і тут брати Гільовські ще в кінці 19-го століття зробили свою першу
етнографічну виставку. Фактично це перший музей в Яремчі. Публіці була представлена рідкісна кераміка Гільовських.
Кераміка Гільовських 
Кераміка Гільовських
Пізніше зі спорудженням пам’ятника на братській могилі партизанам-ковпаківцям музей став осередком партизанської слави протягом всього радянського періоду. З 90-х років почав змінюватись наш погляд на історію, музей демонстрував визвольну боротьбу, починаючи від Олекси Довбуша і закінчуючи Другою світовою війною. Пізніше музей став філією Коломийського національного музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття імені Йосафата Кобринського і зараз ми працюємо як етнографічний музей.
Про які найцікавіші та рідкісніші експонати музею ви можете розповісти?
Було б гарно, якби цей музей, як в усіх містах, був би краєзнавчим протягом всієї своєї історії, а не партизанської слави. Тоді б ми збирали етнографію та всі експонати, які стосуються нашого краю. Я вже розповіла, яка була його історія, тому етнографію ми почали пізно збирати. Найцікавішими є експонати ті, які були знайдені в Яремчі. Наприклад, Коломия, Космач, Косів пов’язані з діяльністю народних майстрів, а Яремче курортне містечко, яке набагато молодше від всіх населених пунктів, які його оточують. Відповідно тут народних майстрів насправді складно знайти.
Коли ми знаходимо щось пов’язане з народними майстрами, то це особливо цінно. Ми маємо вироби яремчанця Миколи Павлюка – це вироби зі шкіри, які декоровані капслями (бляшані кільця). Також Івана-Василя Стефанюка з Микуличина – вироби з шкіри, але там просто візерунки без капслів. Крім того, є деякі експонати, такі як гладильний прес, млин, які знайдені в Яремчі. В музеї є косівська кераміка, яка внесена до переліку нематеріальної культурної спадщини людства ЮНЕСКО.
Косівська кераміка 
Косівська кераміка 
Гладильний прес ХІХ ст
Як проходить підготовка до виставок?
Взагалі це дуже болючий процес, ми добилися того, що зробили ремонт і в нас гарні та сучасні зали, за сприяння обласного правління культури. До того як я стала директоркою, в музеї не було води та навіть туалету, дах протікав та був прогнилий паркет, сама будівля просто розвалювалася. Зараз зали є нормальними для будь-якої виставкової діяльності, до цього не можливо було провести жодну виставку. Але ми все одно не працюємо як звичайні музеї, бо не маємо сталої експозиції.
В музеї є три зали, два з них мали б мати постійну експозицію, а один повинен бути виставковим – це традиційна структура музейних залів. Але в нас всі три зали є виставковими, через це мені потрібно ввесь час шукати якісь виставки. Й інколи це дуже складно. А от для туристів, які періодично приїжджають через місяць чи два – тут щоразу «інший» музей.
До нас можна ходити нескінченно, бо виставки весь час змінюються. Я знаходжу цікавих людей або народних майстрів чи художників і домовляємось про експозиції. Інколи, що дуже прекрасно, вони самі привозять свої речі, але частіше їх привожу сама.
Яка кількість відвідувачів приходить в музей, якщо порівнювати в довоєнні часи та зараз?
Найбільше відвідувачів було ще до Ковіду, в період карантину ми закривалися на деякий час і людей не було. З початку повномасштабного вторгнення було дуже багато переселенців і через цю ситуацію ми почали робити концерти та аукціони, все благодійно – збирали кошти для армії. Навіть аукціони, які ми ніколи не проводили, і не мали в цьому досвіду, вдавалось успішно організувати. Саме тоді ми зібрали близько 15 000 гривень. Люди, які приїхали з інших територій, в основному, звикли ходити до музею, а от місцеві мешканці активні в наших соцмережах, але не часто до нас приходять. Ми просимо їх відвідувати виставки, адже в нас цікаво.
З якими труднощами стикаються працівники музею?
Одна з найбільших проблем, яку я вже назвала – це не відвідуваність місцевими жителями. Адже навіть в радянські часи, за якими ми не маємо жодної ностальгії, інтелігенція, вчителі, лікарі, працівники якихось установ вважали своїм обов’язком прийти на будь-яку культурну подію. Тим більше Яремче – місто
маленьке, рідко щось відбувається. Часто в нас проводяться виставки, які можливо, більше не побачиш ніде. Наприклад виставки з Франції. Для яремчанців в нас вхід безплатний, також безплатний вхід в день відкриття виставки для всіх гостей. Я досі не можу зрозуміти, чому так складно, йдучи на роботу чи зранку зайти подивитися в музей. Чомусь в нас це неприйнято.
Ми робили й модні покази й різні форми виставок. Це сучасний музей і він не такий, як радянський, де сидить бабця і не дозволяє чогось торкатися руками. В нас можна взяти якісь експонати в руки, спробувати трембітати в трембіту – це живий музей. Люди не хочуть зайти навіть на зустріч з відомими людьми та письменниками. Наприклад, нам приходилось навіть вчителів філологів «тягнути» на зустріч з професоркою та авторкою багатьох книжок Ольгою Деркачовою.
Ну і звичайно, фінансування – це проблема всіх. Також складно шукати експонати, коли ми їздимо в експедиції і питаємо людей за якісь речі часто чуємо, що вони їх спалили. Дуже багато втрачено речей і це сумно.
Як ви заохочуєте аудиторію, щоб зростала відвідуваність?
Ми працюємо через соціальні мережі, розміщаємо в багатьох групах анонси. Працюємо на платформах Інстаграм, Фейсбук та навіть закидали відео в ТікТок. Крім того, завжди є афіші. Весь час повідомляємо людей про події.
Які цікаві проєкти ви готуєте у найближчому майбутньому?
Зараз в Музеї мистецтв Прикарпаття триває виставка приватної колекціонерки Уляни Калагурко-Сіренко і я вже домовилась на 26 квітня про виставку рушників з усієї України в нас. Після Великодня буде дуже цікавий проєкт з Вірою Матковською, колекціонеркою з Тернополя, яка збирає і зберігає саме борщівські сорочки. Переважно колекціонери не дозволяють міряти експонати, але пані Віра дозволяє деякі сорочки приміряти та робити фотосесію. В неї унікальна колекція. Тож запрошуємо всіх охочих шукати нас в соцмережах і обов’язково частіше відвідувати Музей етнографії та екології Карпатського краю.
Юлія Кочержук
