Бразильський музичний жанр шоро внесли до списку національної культурної спадщини. На думку виконавців музики цього традиційного інструментального жанру, це слід було зробити вже давно. Шоро вважають першим прикметним бразильським жанром міської популярної музики. Він виник у XIX столітті в Ріо-де-Жанейро.
Жанр вижив завдяки популярним гурткам шоро. Учасники зустрічаються в барах та клубах, щоб разом грати.
Цей клуб у Ріо збирається щонеділі. Флейтистка Наомі Кумамото — постійна відвідувачка. Раніше вона виконувала класичну музику в рідній Японії. Але ось уже як 20 років живе в Бразилії.
«Я почала шукати, слухати попмузику різних країн. Я слухала мексиканську, кубинську, колумбійську, перуанську музику, багато чого. А потім я дійшла до Бразилії і відкрила для себе шоро», – розповідає Наомі Кумамото, флейтистка.
Інший член гуртка, Педру Арагау, грає на мандоліні. Він один із тих, хто домагався визнання жанру на національному рівні.
«У нашому звіті йдеться, що хоча шоро й виник у Ріо-де-Жанейро наприкінці XIX століття, у двадцятих-тридцятих роках він став загальнонаціональним жанром, і тепер його виконують у всій Бразилії», – каже Педру Арагау, виконавець на мандоліні.
Кампус університету біля гори Цукрова голова — ще один популярний центр шоро. Тут викладачі проводять щотижневі уроки гри на всіх основних інструментах цього жанру.
Один із найпопулярніших інструментів серед студентів — чотириструнний кавакінью.
«Кавакінью — маленький, і це перевага: його легко транспортувати, і в ньому багато свінгу, як у нашій бразильській музиці», – зазначає Ана Рабеллу, викладачка.
Кларнет посідає важливе місце в шоро вже більш як століття. Сьогодні студенти розучують твір одного з перших композиторів жанру — Хоакіма Калладо.
«Коли я дізналася, що існує клас шоро, то була в захваті. Я записалася й закохалася в цей жанр. Минуло два роки, і я не збираюся йти звідси», – наголошує Вікторія Еліас, студентка.
Шанувальники цього жанру мають надію, що завдяки новому статусу музика шоро ніколи не зникне.
