Ліна Василівна Костенко – українська поетеса-шістдесятниця, письменниця, дисидентка. 19 березня 2024 року їй виповнилося 94 роки. Біографія, творчість, рух дисидентства, нагородження – далі в матеріалі.
- «Проблеми ж – як божевілля. Буйних ще можна вилікувати, а тихопомішані – то вже навік».
- «А секунди летять. Отак можна вмерти й нічого не встигнути. Встигаєш тільки втомитися».
- «Вічна парадигма історії: за свободу борються одні, а до влади приходять інші. І тоді настає лукава, найпідступніша форма несвободи, одягнута в національну символіку, зацитькала національним пафосом, вдекорована атрибутами демократії».
- «Бо хто за що, а ми за незалежність. Отож нам так і важко через те».
- «У всіх народів мова – це засіб спілкування, у нас це – фактор відчуження».
- «У кожної нації свої хвороби. У росії – невиліковна».
Ліна Костенко народилася 19 березня 1930 року в місті Ржищеві у вчительській родині Василя Григоровича та Зінаїди Юхимівни Костенків. 1936 року родина переїхала із Ржищева до Києва. З 1937 до 1941 років навчалася у школі № 100, що містилася в робітничому селищі на Трухановому острові, де на той час жила родина. Школу спалили 1943 року разом з усім селищем. Цьому присвятила вірш «Я виросла у Київській Венеції».
Поетеса була однією з перших у плеяді молодих українських поетів, що виступили на межі 1950—1960-х років. Першими речниками шістдесятників в Україні були Ліна Костенко й автор гостропубліцистичних поезій, спрямованих проти русифікації й національного поневолення України, Василь Симоненко. Шістдесятники виступали на захист національної мови та культури, свободи художньої творчості. Діячі того часу розвинули активну культурницьку діяльність, яка виходила за межі офіціозу: влаштовували неформальні літературні читання та художні виставки, вечори пам’яті репресованих митців, ставили замовчувані театральні п’єси, складали петиції на захист української культури.
Ліна Костенко була активною учасницею дисидентського руху.
Дисидент – людина, яка активно протистоїть встановленій політичній чи релігійній системі, устрою, переконанню або інституції. Дисидентський рух представляли Ліна Костенко, Василь Симоненко, Іван Драч, Євген Сверстюк, Микола Вінграновський та Іван Дзюба. Вони відкрито піддавали сумніву й критикували офіційну комуністичну ідеологію та політику. Формою вияву руху опору були петиції і протести, адресовані до влади, демонстрації та самвидавна література. Протестні акції проти порушень законів, антиукраїнського курсу національної політики, в обороні заарештованих, а також в обороні національних прав українського народу набрали в наступні роки досить широких розмірів й участь у них брали різні прошарки населення.
Починаючи з 1961 року Ліну Костенко почали критикувати за аполітичність. У 1965 році Костенко підписала лист-протест проти арештів української інтелігенції. 1973 року потрапила до «чорних списків», складених секретарем ЦК КПУ з ідеології Валентином Маланчуком.
Ліна Костенко є Лауреаткою Шевченківської премії (1987), Премії Антоновичів (1989), Ордену Почесного легіону (2022). А також, у 1967 році разом з Павлом Тичиною та Іваном Драчем номінована на Нобелівську премію з літератури.
Шевченківська премія – державна нагорода України, найвища в Україні творча відзнака за вагомий внесок у розвиток культури й мистецтва. Заснована 1961 року.
Премія фундації Антоновичів – щорічна премія, яка надається Фундацією Омеляна та Тетяни Антоновичів за літературні твори українською мовою та українознавчі наукові дослідження.
Орден Почесного легіону – найвища нагорода у Франції, яку присуджує президент країни. Церемонія нагородження відбулась у посольстві Франції в Україні 14 липня 2022 року, вручив поетесі нагороду посол Франції Етьєн де Понсен.
Почесна професорка Києво-Могилянської академії, почесна докторка Львівського та Чернівецького університетів.
Відмовилася від звання Героя України. Перша заступниця голови Верховної Ради Ірина Геращенко, яка у 2005-му була керівником прес-служби Президента України Віктора Ющенка розповідала, що Ліна Костенко навідріз відмовилася приймати звання Героя України, адже сказала, що поетам для спілкування з народом потрібно тільки слово.
Твори Костенко перекладено англійською, польською, білоруською, естонською, ерзянською, італійською, німецькою, словацькою та французькою мовами. Сама ж поетеса перекладала чеську й польську поезію. Вона є автором понад 15-ти поетичних збірок: «Вітрила», «Мандрівки серця», «Над берегами вічної ріки», «Сад нетанучих скульптур», «Річка Геракліта», роману «Записки українського сумашедшого».
Найпопулярнішим твором української поетеси вважається «Маруся Чурай» – історичний роман у віршах , опублікований 1979 року. Сюжет вибудовано навколо легенди про Марусю Чурай – відому українську піснярку. Темою роману є зображення нещасливого кохання Марусі Чурай і Грицька Бобренка на тлі історичних подій другої половини XVII ст.
«І загула б та книга голосами,
і всі б щось говорили не те саме.
І чорні бурі пристрастей людських
пройшли б над полем буковок хистких».
