У Тунісі готуються до парламентських виборів, але багато хто навіть не збирається голосувати.
Ісмаїл із портового міста Джарджис — один із таких. Він мріє лише про те, щоб перебратися до Європи. Ісмаїл уже тричі платив нелегальним перевізникам і вирушав човном у небезпечну подорож. Усі три рази — невдало. Але він спробує знову. Юнак уважає, що голосування на виборах нічого не змінить. Нинішня влада нічим йому не допомогла — роботи немає, і як виживати, незрозуміло.
За часів пандемії економіка Тунісу скоротилася на 8,5 %. У країні виник дефіцит товарів першої потреби. Влада просить міжнародної допомоги. На тлі цього зростає кількість охочих перебратися до Європи. Із січня по листопад на березі Італії висадилося 17 500 тунісців. За минулий рік було 15 тисяч.
Небезпечні подорожі часто закінчуються смертю. Один такий інцидент цієї осені призвів у Джарджисі до запеклих протестів. Спричинило їх не те, що човен затонув, а те, що місцева влада чомусь не повідомила про це родичів загиблих. Вона також не шукала тіл. На тому човні був і 15-річний син Саліма. Його доля досі не відома. Батько засмучений, бо не може гідно поховати сина. Ще болючіше через байдужість влади.
«Арабська весна», що прокотилася країнами Близького сходу й Північної Африки, розпочалася з протестів у Тунісі у 2010 році. Тунісці змогли покласти край тоталітарній владі, і країна стала на шлях демократії. Але недавно президент Каїс Саїд затвердив нову конституцію, яка дає йому необмежену владу. На думку критиків президента, це може зруйнувати в країні демократію.
