Мало хто тут зупиняється, хоча подивитися в Делятині є на що. Зокрема однією з родзинок селища є краєзнавчий музей, інформує кореспондентка Бліц-Інфо.
Він розміщений у садибі засновника і керівника української радикальної партії, посла віденського парламенту і галицького сейму Миколи Лагодинського. У його адвокатській конторі на початку ХХ-го століття працював і відомий український письменник Марко Черемшина.
Біля входу відразу кидається в очі старовинне розп’яття. Колись таке ж було на місцевому кладовищі, але за радянської влади його знищили. За старими фото його відновили і встановили на подвір’ї музею.
На порозі туристів зустрічає засновник і директор Делятинського музею Андрій Мисюк. Варто зауважити, що чоловік багато років сам збирав кожен експонат.
Музей поділений на кілька виставкових залів. Відразу кидається в очі велетенський макет Делятина в першому залі. Тут позначені всі визначні місця, солеварня, топонімічні назви і навіть показано місце де первісні люди 40-45 тисяч років тому заклали свою першу стоянку.
«Делятин був соляним містечком до Другої світової. Тут процвітала соляна промисловість, був відомий бальнеологічний курорт. Втім після руйнацій спричинених війною і будівництва військової бази, Делятин перетворили на закрите селище міського типу і про соляний курорт довелося забути. Зараз ми маємо бачення повернутися до туризму і відновити курорт», – пояснює директор музею.
Поруч з макетом є багато давніх артефактів: палеонтологічні знахідки, зуб мамонта, скам’янілі риби, первісні знаряддя праці. Також серед експонатів є фрагмент дерев’яного водопроводу, якому може бути до 2 тисяч років.
«Ця частина віднайденої шестиметрової труби свідчить, що інфраструктура в цій місцевості була дуже давно. А цей спис, колись носив римський легіонер, що за легендами і заснував Делятин. Так це чи ні, достеменно не відомо, але наконечник списа насправді датується римською добою», – запевняє Андрій Мисюк.
Також у залі є багато знарядь праці, дерев’яний вулик, стародавні ікони, фотографії і картини, як виглядали мешканці в давнину. Директор музею показує стару карту і перелік з прізвищами людей. Виявляється на місці військової бази колись було півторатисячне село Луг. У квітні 1950 всіх людей примусово вислали в Херсонську і Миколаївську область, а на цьому місці розташували базу. Один з мешканців села, різьбяр Іван Дуга з пам’яті склав карту села і породинний список мешканців на час виселення.
В сусідньому залі розміщений офіс адвоката Лебединського де він приймав відвідувачів. Коли ж Лагодинський їхав, як посол до Віденського парламенту, прийом замість нього проводив Марко Черемшина. Посеред кімнати красується стіл знаного майстра Василя Турчиняка, за яким працював Лагодинський. На стінах розміщена спадщина Марка Черемшини та видання двох доньок адвоката.
На другому поверсі музею розміщені картини знаного художника Осипа Васьківа, які довгий час вважалися загубленими. Особливо керівник музею пишається картиною возз’єднання ЗУНР І УНР написаною Васьківим у 1919 році.
За словами Андрія Мисюка, художник мав своє бачення, як змінити Делятин на краще. Зокрема, пропонував поставити в центрі селища колону з богом торгівлі Меркурієм, і тоді на його думку Делятин повернув би свою славу. А ще одну з вулиць пропонував перейменувати на вулицю сумних аптекарів, щоб люди всі були здорові.
Поруч з творами Васьківа, розміщені роботи місцевих майстрів давніх і сучасних, макет традиційної гуцульської хати-колиби.
Втім, найбільшою гордістю директора музею є величезна колекція делятинських вишивок. Всі стіни у залі завішані сотнями зразків старовинної вишивки, на виставкових столах розкладені різноманітні робочі та святкові сорочки.
«Делятинський тип вишивки відрізняється від інших. Тут яскраво виражені флористичні мотиви, але квіти вже наближаються до геометричних форм. На рівнинних територіях квіти пишні, яскраві, а чим далі в гори тим вишивка стає геометричніша. В колористиці переважають натуральні кольори – жовті, бурякові, зелені. Хочу зауважити, що кожен рід мав свою вишивку і вони не повторювалися», – пояснює Мисюк.
Ще однією родзинкою музею був унікальний жіночий кептар делятинського типу, втім кілька років тому злодії розбили двері і викрали його. Побачити, як він виглядав можна тільки на фото внучки адвоката Лагодинського.
«Я не сподівався, що знайду оригінал, адже старих людей хоронили у гуцульських строях. А останній майстер помер 100 років тому. З Божою допомогою мені вдалося знайти один кептар, хоч і погано збережений, а через рік знайшов гарний другий. Ці кептарі відрізняються від гуцульських, там зашифровані якісь письмена, інформація роду. Виготовляли їх на виправленій овечій шкірі, яку окантовували каракулем, а тоді робили аплікацію з двох інших різних шкір – чорної і коричневої. Ще однією особливістю є те, що вони поштамповані спеціальними заклепками – капслями. Я давно мріяв їх відновити, але ніхто не брався за це. Тільки одна майстриня погодилася», – каже Андрій Мисюк.
Тож нещодавно останній примірник чоловічого кептаря поїхав у Замагору на Верховинщині до майстрині, яка має створити точні копії.
«Це відбувається в рамках спільного проекту між Івано-Франківською, Закарпатською, Львівською і Тернопільською областями з відновлення гуцульського кептаря та нашої вишивки. Ми запланували відновити десять вишиванок, два кептарі малі та шість дорослих. Хочеться щоб ці вишиванки та стрій демонстрували нашу громаду на фестивалях», – пояснює секретар Делятинської громади.
Музей працює з 12:00 до 16:00 год. Понеділок, середа — вихідні. Вхід та екскурсія безкоштовні. Адреса: вул. 16 липня. смт. Делятин.
